Главная страница
qrcode

Лекція тема 1 вступ коротка історія розвитку екології Екологія І система екологічної освіти в Україні


НазваниеЛекція тема 1 вступ коротка історія розвитку екології Екологія І система екологічної освіти в Україні
Дата13.08.2019
Размер55 Kb.
Формат файлаdoc
Имя файлаЛекція 1.doc
ТипЛекція
#157310
Каталог

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ



МОДУЛЬ 1. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ НАУКИ
Лекція 1. ТЕМА 1: ВСТУП

1. Коротка історія розвитку екології

2. Екологія і система екологічної освіти в Україні

1. Коротка історія розвитку екології
Екологія своїми коренями іде в далеке минуле. Потреба в знаннях про навколишнє середовище і про взаємовідносини живих організмів між собою і з неживим навколишнім середовищем виникла з незапам'ятних часів. Перші природні явища розглядалися й оцінювалися ще в працях Геракліта (530-470 р. до н.е.), Гіппократа (460-356 р. до н.е.) Аристотеля (384-322 р. до н.е.) і його учня-ботаніка Теофаста (371-280 р. до н.е.), який описав особливості росту рослин у різних умовах навколишнього середовища. Велика увага екологічним питанням приділялася в роботах Плінія Старшого (23-79 р. до н.е.). У епоху відродження значний внесок в екологію внесли роботи таких систематиків рослин і тварин, як Д. Цезалпін (1519-1603), Д.Рей (1527-1705), Ж. Турнефор (1656-1708), Р. Бойль (1627-1691). Екологія як наука у своєму розвитку пройшла декілька етапів.

Перший етап розвитку екології (додарвіновський - до 60-х років XIX століття) - це зародження і становлення екології як науки. Цей етап характерний накопиченням даних про явища природи, про взаємозв'язок живих організмів із навколишнім середовищем. Практично у всіх роботах, зв'язаних з описом живих організмів, містилися елементи екологічного підходу: А. Реомюр, 1734; А. Трамбле, 1744; Ж. Бюффон; К. Лінней, Г. Йегер. Серед російських вчених-натуралістів відомі роботи І.І. Лепьохіна, А.Ф.Міддендорфа, С.П.Крашенинникова. Елементи екології людини містилися в роботах Ж.Б.Ламарка і Т.Мальтуса, які вперше попередили людство про можливі негативні наслідки впливу людини на природу і перенаселенні земної кулі і зв'язаний із цим дефіцит харчових ресурсів.

Другий етап у розвитку екологічної науки (після 60-х років XIX століття) характеризується оформленням екології в самостійну галузь знань. Він пов'язаний із широкомасштабними ботаніко-географічними дослідженнями в природі.

Э.Геккель- німецький біолог-еволюціоніст, - першим із біологів зрозумів, що це цілком самостійна і дуже важлива область біології і назвав її «екологія». Таким чином, Э.Геккель є автором терміна «екологія», який був введений у 1866 році. Цьому передував вихід фундаментальної праці Ч. Дарвіна «Походження видів» (1859), у якому автор розкрив основні фактори еволюції органічного світу. Боротьба за існування (за Дарвіном) із погляду еволюції - це взаємовідносини живих істот між собою і зовнішнім середовищем. Екологія - це вивчення всіх складних взаємовідносин, які Дарвін назвав «умовами, що породжують боротьбу за існування».

Окрема область загальної екології другого етапу успішно розвивалися деякими російськими вченими К.Ф.Рулье, Н.А.Северцовим. В.В. Докучаєв є автором системного підходу у вивченні природних явищ. Його наукова школа в особі Г.Ф. Морозова, Г.Н.Висоцького і В.І. Вернадського успішно продовжили справу свого вчителя. В.В.Докучаєв вперше обґрунтував деякі принципи і поняття екології, що не утратили свого значення дотепер.

Системний підхід у вивченні природних явищ одержав свій подальший розвиток у працях усесвітньо відомого російського вченого-біолога - автора вчення про біосферу, - В.І. Вернадського. Він розкрив основні геологічні явища і їх еволюцію, а також показав визначальну роль живих організмів і продуктів їх життєдіяльності в еволюції всього живого.

У якості самостійної науки екологія сформувалася у середини 20-х років ХХ сторіччя завдяки роботам Ч.Адамса. Приблизно в це ж час В.І. Вернадський створює фундаментальне вчення про біосферу.

У наступні два десятиліття екологія піднялася на більш високий рівень свого розвитку завдяки новому підходу до вивчення природних систем. Цьому сприяли дві важливих події: висунуте А.Тэнслі (1935) поняття про екосистему й обґрунтування В.Н.Сукачевим (1940) уявлення про біогеоценоз. У цей період загальна екологія помітно збагатилася працями таких відомих російських-радянських екологів, як В.В.Станчинський, Э.С.Бауэр, Г.Г.Гаузе, В.Н.Беклемішев, А.Н.Формозов, Д.Н.Кашкаров. В другій половині ХХ сторіччя в зв'язку з прогресуючим забрудненням навколишнього природного середовища екологія набуває особливого значення.

Третій етап розвитку екології (п’ятидесяті роки ХХ сторіччя - дотепер) ознаменувався перетворенням екології в комплексну науку, яка включає в себе науки про охорону природного навколишнього середовища.

Сучасна екологія розвивається завдяки працям таких усесвітньо відомих екологів, як Ю.Одум, Н.Ф.Реймерс, Н.П.Герасімов, Дж.М.Андерсен, Р.Уіттікер, А.М.Гіляров, М.Бігон, Ю.А.Ізраель, Ю.Н.Куражковський. Н.Н.Мойсеев, В.В.Соколов, В.Д.Федоров, В.В.Розанов, С.С.Шварц, Р.Ріклефе, Б.Небел, А.В.Яблоков, А.Л.Яншин, Б.Коммонер.

Перші природоохоронні акти на Русі з'явилися в IX-XII століттях. Наприклад, відомий звід законів Ярослава Мудрого «Російська Правда». У цьому зводі законів були встановлені правила охорони мисливських і пасічницьких угідь.

У XIV-XVII століттях на Південних межах Російської держави, куди входила й Україна, існували засічні ліси. Це своєрідні території, що охороняються, на яких були заборонені господарські вирубки лісів. Історія зберегла більш 60 природоохоронних указів Петра І. При ньому почалося вивчення багатющих природних ресурсів Російської імперії.

Наприкінці XIX - початку XX століття виник рух за охорону рідких об'єктів природи. Працями видатних учених В.В.Докучаєва, К.М.Бэра, Г.А.Кожевникова, И.П.Бородіна, Д.Н.Анучина і С.В.Завадского були закладені наукові основи охорони природи.

Вважається, що природоохоронна діяльність у Радянській державі почалася з першого «Декрету про землю» від 26 жовтня 1917 року. Цей Декрет заклав основи природокористування в країні. Саме в цей період охорона природи стає законом у державі і розглядається як «… єдина система заходів, спрямована на захист, розвиток, якісне збагачення і раціональне використання природних фондів країни». Таким чином, виник новий вид природоохоронної діяльності - раціональне використання природних ресурсів.

Подальший розвиток продуктивних сил у країні привело до посилення негативного впливу людини на природу. У зв'язку з цим, із метою регулювання взаємодії суспільства і природи, виникло поняття охорона середовища існування людини.

У цей період приймаються республіканські закони про охорону природи. Ці закони проголошують комплексний підхід до природи не тільки як джерелу природних ресурсів, але і як до середовища проживання людини.

У 60-80-ті роки приймалися урядові постанови про посилення охорони природи: про охорону Азовського і Чорного морів, промислових міст Донбасу. Продовжувався процес створення природоохоронного законодавства, видавалися земельні, водні, лісові кодекси.

2. Екологія і система екологічної освіти в Україні
Екологічну освіту можна розділити на дві частини - загальна екологічна освіта і прикладна.

Ціль загальної екологічної освіти визначається колективними зусиллями фахівців багатьох країн світу, рекомендацій міжнародних форумів, специфікою розвитку і потреб держави і полягає у формуванні екологічної культури індивідуума як форми регуляції взаємодії людини з природою. Екологічна культура має свої характеристики: 1) наявність світовідчутливих ціннісних орієнтацій стосовно природи; 2) різноманітні знання про навколишнє середовище; 3) уміння вирішувати екологічні проблеми (насамперед на місцевому і локальному рівні); 4) екологічний стиль мислення і відповідальне відношення до природи і власного здоров'я; 5) особиста участь у природоохоронній діяльності; 6) спроможність передбачати можливі негативні наслідки забруднення навколишнього середовища шкідливими речовинами.

На міжнародному рівні освіта в області навколишнього середовища розглядається як безупинний процес, який охоплює усі вікові, соціальні і професійні групи населення. Основне значення мають такі принципи: 1) безперервність, системність і систематичність, які забезпечують організаційні умови формування екологічної культури індивідуума, послідовність між окремими ланками освіти; 2) виховання розуміння цілісності, єдності навколишнього середовища, нерозривного зв'язку його компонентів, взаємозумовленість природних процесів. Істотну роль у реалізації цього принципу відіграє вчення про екосистему, біосферу і ноосферу; 3) міждисциплінарний підхід до формування екологічної культури, який передбачає не механічне вмикання різноманітних знань екологічного напрямку в вивченні різних предметів, а їхнє логічне підпорядкування основної цілі екологічної освіти; 4) орієнтація освіти на розвиток мотиваційної сфери індивідуума, гармонізація зв'язків із навколишнім середовищем.

Таким чином, ціль, задача і принципові положення концепції екологічної освіти в Україні спрямовані на різноманітне підготування підростаючого покоління, яке у 21 столітті зможе вирішувати екологічні проблеми на основі наукових знань, здорового глузду, керуючись національними гуманістичними ідеалами і традиціями господарювання.

Одним із важливих компонентів екологічної політики є підготовка фахівців, здатних вирішувати екологічну задачу самого різного масштабу.

Екологічна освіта в Україні будується на основі реальних уявлень екологічної ситуації і концепції так званого стійкого розвитку. Ця концепція проголошена на Нараді глав держав Світового співтовариства в Ріо-де-Жанейро в 1992 році. Вона полягає в розробці і реалізації стратегії переходу до спільноти, здатної забезпечити умови сприятливої еволюції людини і природи.

Для розробки такої стратегії необхідний науково-практичний пошук за такими напрямками, як: 1) практична й інженерна екологія; 2) створення нових екологічно безпечних технологій; 3) економіко-правові питання природокористування; 4) екологічна освіта і виховання.

Серед цих напрямків виховання і освіта є найважливішими, тому що стихійний розвиток взаємовідносин із природою становить небезпеку для існування для всього людства. Зупинити стихійний розвиток цих взаємовідносин допоможуть лише знання про те, як ними управляти.

Дуже важливо зрозуміти, що екологія тільки в якості фундаментальної науки служить науковою базою природокористування. Тільки знання фундаментальних екологічних законів дозволяє відповідально й об'єктивно приймати рішення на вибір тієї або іншої стратегії господарювання.

При розробці екологічних основ природокористування необхідно усвідомлювати, що екологія є природничою наукою. Екологізація природокористування і процес освіти майбутніх природокористувачів не є синонімом гуманітаризації. Гуманітарні науки є за своїм визначенням антропоцентричними, тому що в центр уваги міститься людський індивід або спільнота. Екологія ж - екоцентрична. Об'єктом екології є екосистеми, навіть якщо людина не є їхнім компонентом. Отже, екологізация освіти, на відміну від її гуманізації, полягає в засвоєнні екоцентричних принципів. У якості основних екоцентричних принципів є наступні положення: 1) зберігання біосфери - основа існування і розвитку людської спільноти; 2) скорочення екологічної освіти в результаті непродуманої діяльності людини - одна з найважливіших причин екологічної кризи, яказагрожує перерости в екологічну катастрофу; 3) подальший ріст населення і спроби збільшити добробут людей несумісні один з одним; 4) орієнтація на негайне одержання благ без обліку подальших екологічних наслідків смертельно небезпечна; 5) взаємодія людини з природою повинна бути спрямована на задоволення потреб як людини, так і природи.

Предмет і задачі екології. Термін ЕКОЛОГІЯ є похідним від грецьких слів «ойкос», що означає будинок або житло і «логос», що означає навчання. Тобто, це наука, що вивчає умови існування живих організмів і взаємозв’язок між організмами і середовищем, у якому вони живуть. Споконвічно екологія розвивалася як складова частина біологічної науки, у взаємодії з хімією, фізикою, геологією, географією, ґрунтознавством, математикою.

У якості предмета екології виступає різноманіття і структура зв'язків між організмами і навколишнім середовищем. Об'єктом вивчення в екології є екосистеми, тобто єдині природні комплекси, які утворені живими організмами і середовищем існування. Існує три рівні вивчення в екології: 1) вивчення окремих видів організмів - організменний рівень; 2) вивчення популяції цих організмів, або сукупностей особин одного виду - популяційно-видовий рівень; 3) вивчення біосфери в цілому - біосферний рівень.

Основною частиною екології як біологічної науки є загальна екологія. Вона вивчає загальні закономірності взаємовідносин будь-яких живих організмів і середовища. У складі загальної екології виділяють такі напрямки: 1) аутекологія - вивчає індивідуальні зв'язки окремого організму з навколишнім середовищем; 2) популяційна екологія (демоекологія) - вивчає структуру і динаміку популяцій окремих видів; 3) синекологія (біогеоценологія) - вивчає взаємовідносини популяцій, угрупувань і екосистем із середовищем.

Всі ці напрямки головним чином вивчають особливості виживання живих істот у навколишньому середовищі. У задачу цих напрямків входить: 1) вивчення закономірності адаптації організмів і їх угрупувань до навколишнього середовища; 2) вивчення особливостей саморегуляції екосистем; 3) вивчення усталеності екосистем і біосфери.

З погляду рішення біологічних задач загальну екологію нерідко називають біоекологією, коли хочуть підкреслити, що у голову кута при екологічних дослідженнях ставляться сугубо біологічні проблеми.

З погляду фактора часу екологія підрозділяється на історичну й еволюційну. Класифікація екології також здійснюється за конкретними об'єктами і середовищем дослідження. У зв'язку з цією класифікацією розрізняють: екологію тварин; екологію рослин; екологію мікроорганізмів. Усередині кожній із цих дисциплін існує множина підсистем: екологія вищих рослин, екологія конкретних видів тварин і т.д.

У зв'язку з активною людською діяльністю, роль і значення біосфери як об'єкта екологічних досліджень безупинно зростає. Особливо актуальною в даний час є проблема взаємодії людини з навколишнім природним середовищем. У такий спосіб зрозуміло, що сучасна екологія не обмежується тільки рамками біологічної дисципліни. Екологія перетворилася в міждисциплінарну науку. Вона вивчає складні проблеми взаємодії людини з навколишнім середовищем. Це вивчення викликане загостренням екологічної обстановки в масштабах усієї планети.

На стику екології з іншими галузями розвиваються такі нові напрямки, як інженерна екологія, геоекологія, математична екологія, сільськогосподарська екологія, космічна екологія. Більш широке тлумачення одержав і самий термін «екологія». Екологічний підхід при вивченні взаємодії людського суспільства і природи був визнаний основним.

Екологічними проблемами планети Земля займається глобальна екологія. Її об'єктом є біосфера як глобальна екосистема. В даний час з'явилися і такі спеціальні дисципліни, як соціальна екологія й екологія людини. Соціальна екологія вивчає взаємовідносини у системі «людське суспільство - природа»; екологія людини вивчає взаємодію людини як біосоціальної істоти з навколишнім світом. З науково-практичної точки зору екологія ділиться на теоретичну і прикладну. Теоретична екологія вивчає загальні закономірності організації життя. Прикладна екологія вивчає механізми руйнації біосфери людиною, способи запобігання цього і розробляє принципи раціонального використання природних ресурсів.

До загальнотеоретичних задач відносяться: 1) розробка загальної теорії усталеності екологічних систем; 2) вивчення екологічних механізмів адаптації до навколишнього середовища; 3) дослідження регуляції чисельності популяцій; 4) вивчення біологічної розмаїтості і механізмів її підтримки; 5) дослідження процесів, що протікають у біосфері, із метою підтримки її усталеності; 6) моделювання стана екосистем і глобальних біосферных процесів.

До прикладних задач екології відносяться: 1) прогнозування й оцінка можливих негативних наслідків у навколишньому природному середовищі під впливом діяльності людини; 2) поліпшення якості навколишнього природного середовища; 3) зберігання, відтворення і раціональне використання природних ресурсів; 4) оптимізація інженерних, економічних, организаційно-правових, соціальних і інших рішень для забезпечення екологічно безпечного стійкого розвитку.

Стратегічною задачею екології вважається розвиток теорії взаємодії природи і суспільства на основі нового погляду, що розглядає людське товариство як невід'ємну частину біосфери.

Основні поняття: екологічна освіта; екологічна культура; ексцентричність; антропоцентричність; загальна і прикладна екологія
Контрольні питання.

1. Ціль загальної екологічної освіти? 2. Характеристики екологічної культури. 3. Принципи безупинної екологічної освіти. 4. На чому будується екологічна освіта в Україні? 5. Різниця між екоцентричністю й антропоцентричністю? 6. Принципи екоцентризму. 7. Предмет, задачі й об'єкти екології. 8. Рівні вивчення в екології. 9. Що вивчає загальна екологія? 10. Що вивчає прикладна екологія? 11. Поділи загальної екології. 12. Задачі загальної екології. 13. Що вивчає теоретична екологія і її задачі. 14. Задача прикладної екології.
перейти в каталог файлов


связь с админом