Главная страница
qrcode

література. Омар хайям рубаї ні, не гнітять мене перестрахи й жалі, Що вмерти мушу я, що строки в нас малі Того, що суджене, боятися не треба Боюсь неправедно прожити на землі.


Скачать 18.59 Kb.
НазваниеОмар хайям рубаї ні, не гнітять мене перестрахи й жалі, Що вмерти мушу я, що строки в нас малі Того, що суджене, боятися не треба Боюсь неправедно прожити на землі.
Анкорлітература.docx
Дата20.11.2016
Размер18.59 Kb.
Формат файлаdocx
Имя файлаliteratura.docx
ТипДокументы
#6903
Каталогtopic42002588_28433535

С этим файлом связано 33 файл(ов). Среди них: 10-10-10.gif, 3547_Doc2_1.docx, fizika.docx, shpory_Istoria_Ukrainy.docx, vse_formuly.pdf, Atlas_z_istoriyi_Ukrayiny_10_1914-1939_rr.djvu, 53_utv-pol-par-v-g.ppt, storya-ykrani-navchalniyi-posbnik-serya-ryntovn.pdf, Dokument_Microsoft_Office_Word.docx, Novaya_papka.rar и ещё 23 файл(а).
Показать все связанные файлы

ОМАР ХАЙЯМ РУБАЇ

Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,

Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:

Того, що суджене, боятися не треба;

Боюсь неправедно прожити на землі.

Я тільки й знаю, що знання шукаю,

В найглибші таємниці проникаю.

Я думаю вже сімдесят два роки —

І бачу, що нічого я не знаю.

СОНЕТ 130

Її очей до сонця не рівняли,

Корал ніжнійший за її уста,

Не білосніжні пліч овали,

Мов з дроту чорного коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчі не стрічав,

І дише так вона, як дишуть люди,

А не конвалії між диких трав.

І голосу її рівнять не треба

До музики, милішої мені,

Не знаю про ходу богинь із неба,

А кроки милої — цілком земні.

І все ж вона — найкраща поміж тими,

Що славлені похвалами пустими.

Ф.Петрарка

ІЗ «КНИГИ ПІСЕНЬ»

61

Благословенні місяць, день і рік,

Пора, година, край, містина мила,

Коли краса її очей сп'янила

Мене, і став я бранцем їх повік.

Благословенні: біль, що в душу вник,

Що об'явилась ним Ерота сила,

Лук і стріла, що серце проразила,

І рана, що пройшла в його тайник.

Благословенні всі рази, коли я

Ім'я моєї пані називав,

Мої зітхання, порив, плач і мрія.

Благословенні і рядки, що склав

Я їй на честь, і мисль моя: до неї

Вона іде, до неї однієї.

Генріх Гейне

Коли розлучаються двоє,

За руки беруться вони,

I плачуть, і тяжко зітхають,

Без ліку зітхають, смутні.

З тобою ми вдвох не зітхали.

Ніколи не плакали ми;

Той сум, оті тяжкі зітхання

Прийшли до нас згодом самі.

Дж.Г.Байрон

Мій дух як ніч. О, грай скоріш!

Я ще вчуваю арфи глас,

Нехай воркує жалібніш

І тішить слух в останній час.

Як ще надія в серці спить,

Її розбудить віщий спів.

Як є сльоза, вона збіжить,

Поки мій мозок не згорів.

Але суворо й смутно грай,

Додай жалю в свій перший звук.

Молю тебе, заплакать дай,

Бо розпадеться серце з мук.

Воно в собі терпить давно,

Давно вже в ньому вщерть образ,

Як не поможе спів, воно

Од мук тяжких порветься враз!

А.Міцкевич

ГРОБНИЦЯ ПОТОЦЬКОЇ

Зів'яла ти в краю, заквітчанім весною,

Трояндо молода, бо линули в імлі

Від тебе юні дні, злотисті мотилі,

І спогадів черву лишали за собою.

Чому так світяться громадою ясною


Зірки, до польської обернені землі?

Чи то не погляд твій, в печалі, у жалі,


Сліди повипікав огненною сльозою?

О полько! Як і ти, я вмру на чужині;

Хай приязна рука мене хоч поховає!

Тут мандрівці ведуть розмови негучні,

І вчую я слова, що чув у ріднім краї;

Поет, складаючи тобі на честь пісні,

Побачить гроб і мій — для мене заспіває.

МИХАЙЛО ЛЕРМОНТОВ

І нудно, і сумно! — і нікому руку подать,

Як горе у душу прилине... Бажання!..

Чи варто даремно і вічно бажать?..

А роки минають — найкращі хвилини!

Кохати... кого ж бо? На час, годину — дарма,

Кохання ж навік — неможливе...

Чи в себе заглянеш? — минулого й сліду нема:

І радість, і мука, і все це мінливе!

Що пристрасті? — Скоро вогонь їх солодких недуг

При слові розсудку згасає,

Й життя — як поглянеш на нього уважно навкруг —

Лиш жарт, де ні змісту, ні глузду немає!

П. ВЕРЛЕН "Осіння пісня"

Сумом скрипок

Сонний танок

Осінній

Б’є цвяхи б’є

В серце моє

Тужіння.

Траурний дзвін

Дáвнішніх днин

Щоночі

Сльози журні

Млою мені

На очі.

Світом мене

Вітер жене

Не вщухне

Вгору, униз,

Мовби той лист

Пожухлий.

Шарль Бодлер

Альбатрос

Когда в морском пути тоска грызет матросов,

Они, досужий час желая скоротать,

Беспечных ловят птиц, огромных альбатросов,

Которые суда так любят провожать.

И вот, когда царя любимого лазури

На палубе кладут, он снежных два крыла,

Умевших так легко парить навстречу бури,

Застенчиво влачит, как два больших весла

Быстрейший из гонцов, как грузно он ступает!

Краса воздушных стран, как стал он вдруг смешон!

Дразня, тот в клюв ему табачный дым пускает,

Тот веселит толпу, хромая, как и он.

Поэт, вот образ твой! Ты также без усилья

Летаешь в облаках, средь молний и громов,

Но исполинские тебе мешают крылья

Внизу ходить, в толпе, средь шиканья глупцов.

перейти в каталог файлов


связь с админом