Главная страница
qrcode

Протокол 2 від 17. 03. 2006 р.). Ббк 51. 9 я73 д 87 удк 616 -036. 22 (07)


Скачать 209,67 Kb.
НазваниеПротокол 2 від 17. 03. 2006 р.). Ббк 51. 9 я73 д 87 удк 616 -036. 22 (07)
Дата30.01.2020
Размер209,67 Kb.
Формат файлаdocx
Имя файла2_5233623653987386379.docx
ТипПротокол
#158540
страница8 из 14
Каталог
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14
Примітки:

1. Планова вакцинація відкладається до закінчення гострих про­явів захворювання та загострення хронічних захворювань і проводиться відразу після одужання або під час ремісії. Гостре рес­піраторне захворювання, що має легкий перебіг і без підвищення температури тіла, не є протипоказом до проведення планового щеп­лення. Контакт з інфекційним хворим, карантин не є протипока­зами до проведення планового щеплення. Особливості вакцинації проти туберкульозу – див. пункт 3 даних приміток.

2. Імуносупресивна терапія – терапія, що проводиться цитоста­тичними препаратами, у тому числі монотерапія циклоспорином А та іншими, кортикостероїдами в імуносупресивних дозах, проме­нева терапія. Терапія кортикостероїдами визнається імуносупресив­ною, якщо з розрахунку на преднізолон складає більше 1мг/кг/добу та триває більше 14 діб за умов системного використання. Планові щеплення інактивованими вакцинами та анатоксинами проводять­ся після закінчення терапії, щеплення живими вакцинами – не мен­ше ніж через 1 місяць після припинення терапії. Якщо тривалість терапії кортикостероїдами складає менше 14 діб незалежно від дози або більше 14 діб при дозі за преднізолоном менше 1мг/кг/добу, або використовується як замісна терапія, або використовується міс­цево, то така терапія не визнається імуносупресивною та не є проти­показом до проведення планового щеплення.

3. Неприпустимо поєднувати в один день щеплення проти ту­бер­кульозу з іншими щепленнями та парентеральними маніпуля­ціями. Щеплення БЦЖ та проведення проби Манту не повинні проводитись протягом 4 тижнів після інфекційного захворювання, що супроводжувалось гарячкою, та під час карантину.

4. Після щеплення ОПВ пропонується обмежити парентераль­ні втручання протягом 40 діб.

5. Проведення щеплень проти кору, паротиту та краснухи після введення препаратів крові (цільна кров, плазма, препарати імуно­глобулінів, еритроцитарна маса), за винятком відмитих еритро­цитів, можливе в терміни, що вказані в інструкції до препарату, але не раніше як через 3 місяці. Після екстреної профілактики правця протиправцевим людським імуноглобуліном новонародженим вак­цинація БЦЖ проводиться за загальноприйнятою схемою. Якщо інтервал між щепленням проти кору, епідемічного паротиту, крас­нухи та уведенням препарату крові з лікувально-профілак­тичною метою менше 14 днів, щеплення проти цих інфекцій слід повторити.

Післявакцинальний період найчастіше проходить безсимптомно. Проте у 5-30% щеплених можуть виникнути допустимі вакцинальні реакції. Післявакцинальні реакції (ПВР) це клінічні та лабораторні ознаки нестійких патологічних (функціональних) змін в організмі, що виникають у зв’язку з проведенням щеплення. Післявакцинальні ускладнення (ПВУ) це стійкі функціональні та морфологічні зміни в організмі, що виходять за межі фізіологічних коливань і призво­дять до значних порушень стану здоров’я. Для діагностики та обліку ПВР та ПВУ використовують чотири методи: клінічний, лаборатор­ний, епідеміологічний та статистичний. Клінічний метод є основ­ним при встановленні діагнозу. Він дає змогу відрізняти ПВР та ПВУ від інтеркурентних захворювань. ПВР бувають місцеві та за­гальні, звичайні та сильні

Післявакцинальні реакції та ускладнення


А. Коди клінічних проявів післявакцинальних реакцій :

1. Підвищення температури до 390 С.

2. Підвищення температури більше 390 С (сильна загальна).

3. Температура, яка не зареєстрована в медичній документації.

4. Біль, набряк м‘яких тканин > 50 мм, гіперемія у місці введен­ня > 80 мм, інфільтрат > 20 мм (сильна місцева).

5. Лімфоаденопатія.

6. Головний біль.

7. Дратівливість, порушення сну.

8. Висипання неалергічного ґенезу.

9. Анорексія, нудота, біль у животі, диспепсія, діарея.

10. Катаральні явища.

11. Міальгія, артралгія

В. Коди клінічних проявів післявакцинальних ускладнень:

12. Абсцеси.

13. Анафілактичний шок та анафілактоїдні реакції.

14. Алергічні реакції (набряк Квінке, висипка типу кропив’ян­ки, синдром Стівенса-Джонсона, Лайела).

15. Гіпотензивний-гіпореспонсивний синдром (гостра серцево-судинна недостатність, гіпотонія, зниження тонусу м‘язів, корот­кочас­не порушення або втрата свідомості, судинні порушення в анамнезі).

16. Артрити.

17. Безперервний пронизливий крик (тривалістю від 3 годин і більше).

18. Судоми фебрильні.

19. Судоми афебрильні.

20. Менінгіти/енцефаліти.

21. Анестезія/ парестезія.

22. Гострий в‘ялий параліч.

23. Вакциноасоційований паралітичний поліомієліт.

24. Синдром Гійєна-Барре (полірадікулоневрит).

25. Підгострий склерозувальний паненцефаліт.

26. Паротит, орхіт.

27. Тромбоцитопенія.

28. Підшкірний холодний абсцес.

29. Поверхнева виразка понад 10 мм

30. Регіональний лімфаденіт(и).

31. Келоїдний рубець.

32. Генералізована БЦЖ-інфекція, остеомієліт, остеїт.

В інструкціях щодо використання кожної вакцини завжди вка­зується клініка нормальної або звичайної реакції на введення вак­цини і побічної дїі вакцини. Так, на введення АКДП у невеликої час­­ти­ни прищеплених можуть спостерігатися реакції протягом пер­ших двох днів. Це - гіперемія і набряк м’яких тканин в місці вве­дення вакцини (не перевищує 5 см), короткочасне підвищення тем­пера­тури тіла до 38 С. До побічної дії відносять розвиток післявакци­­нального енцефаліту, енцефалітних, алергічних і токсичних реакцій.

Інактивована вакцина проти поліомієліту має найменшу реак­тивність серед вакцинних препаратів і практично не викликає клі­нічно виражених реакцій. На введення ОПВ у дітей раннього віку з нестійким стільцем може спостерігатися почащення стільця без порушення загального стану протягом 2-3 днів.

До ускладнень, які досить рідко розвиваються після введення ОПВ, відносяться:

• енцефалітні (судомні) реакції у дітей з неврологічним анам­незом;

• в’ялий парез кінцівок, частіше нижніх (вакцино-асоційований поліомієліт);

• алергічні ускладнення / висипка, кропив’янка, набряк Квінке (надзвичайно рідко).

За класифікацією ВООЗ про вакцино-асоційований поліомієліт свідчить:

1. Початок захворювання не раніше 4-го і не пізніше 30-дня після прийому вакцини;

2. Розвиток в’ялих парезів або паралічів без порушення чут­ливості;

3. Виділення вакцинного штаму вірусу поліомієліту.
3.6. Дезінфекція

Дезінфекція - це знезараження від патогенних збудників суб’єк­тів оточуючого середовища. які забезпечують передачу збудників ін­фекційних хвороб.

У практиці розрізняють осередкову і профілак­тич­ну дезінфекцію. Осередкова дезінфекція проводиться в осередку інфекції біля ліжка хворого (вдома, в лікарні) – “по­точна дезінфек­ція” (знезара­жуються виділення хворого, його білиз­на, речі біля нього, судно, посуд), а також вдома після госпіта­лізації або смерті хворого, в лікарні після його виписки – “заключна дезінфекція” (дезін­фекція квартири, кім­нати в гуртожитку, палати в лікарні, мат­раців, подушок, ковдр).

Поточна дезінфекція в інфекційному відділенні є головним за­ходом в лікарняному режимі. Особливе значення вона має при киш­кових та інших бактеріальних інфекціях. Поточна дезінфекція про­водиться силами працівників лікарні, медичними сестрами, санітар­ками. Відповідає за організацію і якісне проведення поточної дезін­фекції старша медсестра, завідуючий відділенням, головний лікар лікарні. Заключну дезінфекцію проводять спеціально підготовлені дезінфектори під керівництвом лікарів-епідеміологів, помічників епі­­де­міологів, дезінструкторів дезстанцій, санепідстанцій. При поточ­­ній дезінфекції дезінфікується сеча і кал хворого, посуд для їжі та ви­­­ділень, білизна, предмети догляду за хворими, залишки їжі, кім­ната хворого, туалет, предмети обстановки. Велике зна­чення має особиста гігієна хворого і тих, хто доглядає за ним. Виділен­ня хворого знезаражують в туалеті, в підкладних суднах, горшках. Після знеза­раження і злива виділень судна, горшки дезінфікують в спеціаль­них баках з щільно закритими кришками, потім миють. У пала­тах, кори­дорах, приміщеннях щоденно проводять вологе прибиран­ня із застосуванням миючих і дезинфікуючих засобів. Прибира­ль­ний мате­ріал для палат, коридорів, туалетів дезінфікують окремо. Білиз­ну хворих збирають в мішки або металеві баки з кришкою, зберігають в спеціальному приміщенні і після дезінфекції відправ­ляють в праль­ню. Постіль хворого після виписки знезаражують в дезінфекційній камері. Посуд після прийому їжі збирають на окре­мому столі, звіль­няють від залишків їжі, знезаражують та миють. Залишки їжі зби­рають в спеціальний бак з кришкою і знезаражують, заливаючи де­з­роз­чином. Стіл для брудного посуду, губки, щітки дезінфікують після кожного користування ними. Особливої уваги потребує дезін­фекція санітарного транспорту. Дезінфекцію автотранс­порту після по­ступлення інфекційного хворого в лікарню здійснює персонал приймального відділення. Дезінфекцію починають з об­роб­ки зов­ніш­ніх ручок дверей кабіни, потім зрошується підлога, стеля, но­ші, стіни і повторно підлога. Зрошення може здійсню­ватись за до­по­могою гідропульта або може бути замінено на дво­кратне про­ти­рання поверхонь ганчіркою, змоченою в дезрозчині. Застосовують хлорамін 1%, лізол 3%, ДТСГК 0,5%. При аерозольних інфекціях одним із ефективних заходів є ультрафіолето­ве опромі­нен­ня при­міщень, палат, де знаходяться хворі. Медичний персонал в таких відділеннях повинен носити марлеві маски-респіратори.

При заключній дезінфекції в осередку проводиться обробка тих самих предметів , що і при поточній дезінфекції. Однак хімічні дезинфікуючі середники застосовуються ширше. Крім того нерідко проводиться камерна дезінфекція речей. Терміни проведення заключ­ної дезінфекції повинні бути максимально скороченими (не більше 12 годин в сільській місцевості). Заключну дезінфекцію починають із зрошення дверей в кімнату хворого, підлоги. Потім знезара­жують посуд, білизну хворого, виділення, горшки, відбирають речі для ка­мерної дезінфекції і укладають їх в мішки. При аерозольних інфек­ціях зрошують всі стіни кімнати до стелі, при кишкових – стіни коло ліжка на висоту 2 метри. Поверхні, які пофарбовані масляною фарбою після обробки із гідропульта протирають ганчіркою, змо­ченою в дезінфікуючому розчині. Поліровані речі і картини очи­щають механічно сухою ганчіркою. Після дезінфекції стін і меблів знову рясно зрошують підлогу. Крім кімнати хворого, обробляють коридор, ванну, туалет, кухню. При виявленні в квартирі мух або вошей проводять також дезінсекцію. Камерній дезінфекції підля­гають речі не тільки хворого, але і осіб, які були у контакті з хвори­ми (верхній одяг, подушка, матрац, ковдра).

Профілактична дезінфекція проводиться постійно, незалежно від наявності інфекційних захворювань, її мета - запобігання ви­­никненню і розповсюдженню, накопиченню збудників інфекційних захворювань або їх переносників. Для цього систематично прово­дять знезараження питної води, стічних вод, пастеризацію молока, дезінфекцію сироватки тваринного походження, знищення комарів, кліщів, гризунів. Профілактичну дезінфекцію широко застосовують в сільськогосподарський практиці, харчовій і молочній промисловос­ті, при виробництві вакцин та сироваток.

Основними об’єктами профілактичної дезінфекції і дезінсекції є промислові підприємства і громадські заклади, будинки, вокзали, готелі, гуртожитки, їдальні та кухні, лазні, дитячі ясла і садочки, пла­вальні басейни, школи, місця загального користування. Великим розділом роботи в плані загальних санітарно-протиепідемічних за­ходів є проведення робіт по дезінфекції, дератизації та дезинсекції приміщень і різних територій від мух, побутових паразитів і гризунів. До профілактичної дезінфекції належить також санітарна обробка людей, які мали контакти з хворими на особливо небезпечні інфекції.

Всі методи дезінфекції, залежно від їх природи, поділяють на 3 групи:

1. Фізичні.

2. Хімічні.

3. Біологічні.

Дія фізичних методів дезінфекції заснована на знищенні або механічному видаленні патогенних збудників з поверхні предметів, знезараженні шляхом дії ряду фізичних чинників. До механічних прийомів належать: витрушування, миття, протирання, чистка по­рохотягом, вентиляція, фільтрація води та повітря. Дія високої темпе­ратури застосовується при кип’ятінні білизни, посуду, іграшок, пред­метів догляду за хворими, медичного інструмента­рію. Можна у воду добавити соду або мило для посилення знезаражую­чої дії. Кип’ятіння продовжується протягом 15-30 хв. Гаряче повіт­ря при температурі - 1800 використовується для прожарювання лаборатор­ного і аптечного посуду та інструментарію в сушильній шафі. Гаряче сухе повітря в дезкамерах використовують для дезін­фекції одягу, халатів, білизни. Прасування гарячою праскою з тем­пе­ра­турою 200о - також звільнює білизну від мікрофлори та комах. Вологе гаряче повітря та водяна пара широко використовують для камер­ної дезінфекції. Дезінфекційна камера - це установка, в якій за до­по­могою фізичних, фізичних та хімічних засобів проводять дезін­фек­цію та дезінсекцію різних предметів та речей. Камери бу­вають паро­ві або пароформалінові, сухожарові, стаціонарні та пере­сувні. Стаціо­нарні камери встановлюються в дезстанціях, дезвідді­лах, в лікарня­них закладах, санпропускниках. Пересувні камери розта­шо­ва­ні на автомобілях і виїжджають безпосередньо у осередок інфекції, пра­цюють у польових умовах. Ефективним бактерицидним та спо­ро­цидним середником є насичена водяна пара, ії ефективність зумов­ле­на високою вологістю і температурою. Чим вищий тиск наси­ченої водяної пари, тим вища її температура. За нормальним атмосфер­ним тиском (760 мм рт.ст.) температура водяної пари дорівнює 1000 С, за тиском з додаванням 0,5 атм. - 1120 С , 1 атм. - 1200 С, 2 атм. -1320С. Це дозволяє посилити ефективність дезінфекції і скоротити час ії про­ведення. Вологе тепло, висока температура та водяна пара під тиском застосовуються в автоклавах для дезінфекції та стериліза­ції скляного посуду, інструментів, білизни, перев’язочного матеріа­­лу, гумових виробів (у автоклаві 120оС, 1 атмосфера, 20 хв.). Спалю­вання засто­совують для знищення малоцінних предметів: паперу, сміття, екскре­ментів, трупів тварин, загиблих від особливо небез­печ­них інфекцій. Спалювання проводять в спеціальних печах, ямах або на ватрі. Пасте­ризація – прогрівання рідини, в тому числі молоч­них продуктів до 70-800 С впродовж 30хв. При цьому гинуть біль­шість вегетативних форм збудників. Для знищення спорових форм застосовують дрібну пастеризацію – 2-3- рази по 30 хв. через добу.

Сонячне світло викликає загибель багатьох мікроорганізмів, особ­ливо чутливі до нього збудники дизентерії, черевного тифу, хо­­лери. Ультрафіолетові промені застосовують для знезараження по­вітря з метою знищення мікрофлори і запобігання внутрішньо-лікар­няним інфекціям в лікарнях, пологових будинках, мікробіоло­гіч­­­них лабораторіях, в операційних, в кабі­нетах стоматологів. Ультра­фіо­летові лампи бувають з різною по­тужністю випромінювання. Бакте­рицидний ефект викликають про­мені з довжиною хвилі 200-450 нм. Тривалість дії від декількох хвилин до декількох годин.

Ультразвукдо гц - використовують для дезінфекції медичних інструментів, аптечного та лабораторного посуду.

Радіоактивне випромінювання діє на всі види мікроорганізмів та їх спори. Іонізація застосовується з метою стерилізації та дезінфекції.

Хімічний метод дезінфекції є найбільш розповсюдженим. Хімічні речовини, які застосовують, повинні відповідати таким вимогам:

1) швидко і повністю розчинятися у воді або добре перемішува­тись з нею до отримання стійких емульсій;

2) забезпечувати дезінфікуючий ефект при невеликих концент­ра­ціях і в короткі терміни;

3) надавати бактерицидну дію;

4) бути стійкими при зберіганні.

Застосовують різні хімічні речовини: фенол, крезол, лізол, спир­ти, різні луги та кислоти. Найчастіше застосовують хлористі спо­луки (хлорне вапно, хлорамін, гіпохлорит Са, ДТСГК- двотретинна основна сіль кальцію гіпохлориту, дихлоргідантоїн, дихлордиме­тилгідантоїн, хлоргексидин, хлорантоїн, неохлор, хлоран, клорсепт). Останнім часом широко використовують композиційні середники (дезактин, бацилоцид, бацилол, сокрена, мікробак, дезефект, деко­некс, корзолекс, дисмозан, септодор та інші), які містять різні хімічні сполуки. Вони ефективніші, не мають різкого запаху, не подразнюють шкіру та слизові, не псують поверхні, на які наносяться, викорис­товуються в низьких концентраціях, багато з них, за дезінфекцій­ною, активністю перевищують хлорне вапно та хлорамін.

Перекиси водню та його препарати діють на мікро­організми, як окислювачі, застосовуються для дезінфекції поверхонь, одягу, об­роблення ран. У практиці 6% перекис водню широко ви­корис­товують разом з мийними засобами (0,5% розчин прального по­рошку) у співвідношенні 1:1 для передстерилізаційної обробки інст­ру­ментарію
Препарат дезоксон-0,1 готується на основі 5-8% надоцтової кислоти. Дезоксон-0,1 застосовують з метою дезінфекції приміщень, санітарно-технічного обладнання (2%, 60хв.), посуду, білизни (2%, 30хв.) при вірусних гепатитах. Дезоксон-0,1 застосовують також при туберкульозі і грибкових інфекціях у вигляді 0,1-0,5-0,2% розчинів, 30-60-120 хв.

Альдегіди: формальдегід і глютаровий альдегід, ефективні про­ти бактерій, вірусів, грибів і спор. Формальдегід добре розчиняєть­ся у воді, має різкий запах. Формалін (40% водний розчин формаль­дегіду) застосовують для зне­зараження у пароформалінових камерах. Альдегіди входять як скла­дова частина до композиційних дезінфек­ційних засобів, таких як лізо­формін-3000, дезоформ, дескозал, деско­тон-форте, аеродесін-2000.

Четвертинні амонієві сполуки (ЧАС) - водорозчинні поверхне­во активні препарати мають слабку бактерицидну дію. Але завдяки вираженим мийними властивостям вони здатні зумовлювати набу­хання білка, розчиняти його і створювати умови для більш ефектив­ної дії дезінфектантів. Як допоміжні засоби використовують натрій гідрокарбонат, мила, різні композиції синтетичних мийних і праль­них засобів. На основі ЧАС створено багато композиційних препа­ратів: дескосепт АФ, клінісепт, дескософт, дескозал, які застосовують­ся для заключної і поточної дезінфекції в закладах охорони здоров’я, в осередках кишкових та крапельних інфекцій бактеріальної та ві­русної етіології. При цьому обробляються оглядові, операційні (кріс­ла, ліжка, операційні столи, матраци, подушки, ноші, ванни, туалети).

Гуанідин (хлоргексидин) використовують у вигляді 0,05% вод­них або спиртових розчинів для дезінфекції поверхонь, оброблення рук. Ефективність наближується до такої четвертинно-амонієвих сполук. Входить до складу лізоформіну-спеціаль, гембару (1-2%), яки діють бактерицидно (включно на сальмонел), фунгіцидно, деза­ктивують збудників вірусного гепатиту В, ВІЛ/СНІДу.

Хлорантоїн – композиційний дезінфекційний засіб з миючим ефектом. До складу препарату входять дихлоратин, 5,5 – диметил­гідантоїн, поверхнево активні речовини, інгібітор корозії, лужні миючі засоби. Активного хлору в цьому препараті не менше ніж 13,5%. За дезинфікуючими властивостями перевищує у 5 разів хлор­не вапно і хлорамін. Хлорантоїн сипучий порошок світлого кольору з помітним запахом хлору, добре розчиняється у воді, має бактери­цидну, противірусну та фунгіцидну дію. Розчини хлорантоїну за­стосовують для дезінфекції виробів медичного призначення з ме­талів, скла, та гуми, предметів догляду за хворими, білизни, посуду, іграшок, приміщень, предметів обстановки, санітарно-технічного обладнання та інших предметів. Готують 0,1-0,2-0,5-1-2,5-3% розчи­ни, шляхом розведення сухої речовини у гарячій воді, експозиція - 60-120 хв. Активність розчинів зберігається протягом 24 год. Засто­совують в лікувально-профілактичних закладах для поточної і зак­лючної дезінфекції та в осередках кишкової та крапельної інфекції, а також для профілактичної дезінфекції в санаторіях, на підприємст­вах харчової промисловості, у готелях, школах, громадських туалетах.

Хлорне вапно містить 25% активного хлору. В сухому вигляді його застосовують для дезінфекції рідких фекалій, сечі, блювотних мас, харчових залишків, сечі, гною, харкотиння, для засипки туа­летів, вигрібних ям (1 кг на 1 м2). Непридатним для використання є хлорне вапно, в якому вміст активного хлору < 15%. Із порошку хлорного вапна виготовляють хлорно-вапняне молоко у вигляді 10-20% водної суміші (1 кг на 10 л води). Щойно виготовлене хлорновап­няне молоко використовують для побілки приміщень, знезараження виділень хворого, обробки дерев’яних частин туалетів і у ветеринар­ній прак­тиці. Освітлені розчини хлорного вапна отримують після фільт­рації або відстоювання хлорно- вапняного молока про­тягом 3 діб. Освітленні розчини 10-20% хлорного вапна зберігають не більше 5 діб в закупореній тарі темного скла і у прохолодному місці, із них виготовляють робочі розчини (0,2,-0,5-1-3-5%) шляхом до­давання води (відповідно 20-50-100-300-500 мл 10% розчину на 10 л води від­повідно). Їх застосовують для знезараження суден, горшків, ганчі­рок, щіток, посуду, для дезінфекції ванн, унітазів. Допускаєть­ся обробка стін, підлоги, предметів обстановки в жилих приміщен­нях, лікарняних приміщеннях, в теплий період року в добре провіт­рю­ваних приміщеннях. Хлорне вапно має неприємний запах, ви­кликає подразнення слизових оболонок очей та дихальних шляхів, знебарвлює тканину, викликає корозію металів, тому ширше за­стосовується хлорамін і його розчини, він більш стійкий, добре розчи­няється у воді, не має тих недоліків, що у хлорного вапна. Розчини хлораміну можна використовувати протягом 10-15 днів. Хлорамін застосовують при кишкових і крапельних інфекціях у вигляді 0,2-0,5-1-3% водних і активованих розчинів. У 0,2-3% кон­центрації за­сто­совують для знезараження білизни, посуду, іграшок, предме­тів догляду за хворими, обстановки в осередках кишкових та крапе­льних інфекцій, в жилих та лікарняних приміщеннях, дитя­чих і шкіль­них закладах, місцях скупчення людей. При туберкульозі концент­рацію хлораміну збільшують до 5 %. Терміни зберігання хлораміну > 3 років. Приготування розчинів хлораміну з порошку або із основ­ного 10% розчину (0,2% - 2 г на 1 л води; 1% - 10 г на 1 л води або 20-100 мл 10% розчину на 10 л води відповідно).

Фенол або карболова кислота застосовується у вигляді мильно-фенолових розчинів (5% фенолу, 3% мила, 92% води) або (3% фено­лу, 2 % мила, 95% води) при кишкових інфекціях, дифтерії .

Лізол ( 3-10%) застосовують для дезінфекції білизни, обробки підлоги, заливання трупів людей і тварин, загиблих від чуми.

Ефективність дезінфекційних заходів залежить від своєчасності та якості їх проведення. Повідомлення про необхідність проведення в осередку заключної дезінфекції подають до санепід- або дезстан­цій протягом 1 год. після госпіталізації хворого. Поточна дезінфек­ція має розпочинатися не пізніше ніж через 3 год. з часу виявлення хворого. Якість дезінфекції визначають вибірково методами візу­ального, хімічного та бактеріологічного контролю. Візуальний конт­роль дозволяє оцінити санітарний стан об’єкту, вибрати метод та обсяг проведення заключної і поточної дезінфекції. Хімічний конт­роль використовують з метою перевірки правильності приготуван­ня дезінфекційних розчинів ( концентрація розчину, його актив­ність). Для бактеріологічного контролю якості заключної та поточ­ної дезінфекції в квартирних осередках беруть не менше ніж 10 контрольних змивів, а в ЛПЗ та дитячих дошкільних закладах – не менше ніж 30 змивів. Бактеріологічний контроль в осередках киш­кових інфекцій здійс­нюють шляхом виявлення кишкової палички, а в осередках інфек­цій дихальних шляхів – стафілокока, а в осеред­ках туберкульозу – стафілокока і мікобактерій туберкульозу. Дезін­фекція вважається задовільною, якщо після проведення заключної дезінфекції висіяно мікрофлору не більше ніж у 0,5% змивів, а після поточної – не більше ніж у 3% змивів. У разі висівання патогенної мікрофлори заключна дезінфекція вважається незадовільною.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Чим відрізняється штучний активний і пасивний імунітет?

2. В якому віці проводиться вакцинація проти кашлюку?

3. Коли проводиться ревакцинація проти туберкульозу?

4. Які анатоксини застосовують для планової імунізації?

5. На основі яких даних складається план щеплень?

6. У чому полягає відміннісь між плановими щепленнями та щеп­леннями за епідемічними показаннями?

7. Яка побічна дія живої вакцини проти поліомієліту?
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14

перейти в каталог файлов


связь с админом