Главная страница
qrcode

Протокол 2 від 17. 03. 2006 р.). Ббк 51. 9 я73 д 87 удк 616 -036. 22 (07)


Скачать 209,67 Kb.
НазваниеПротокол 2 від 17. 03. 2006 р.). Ббк 51. 9 я73 д 87 удк 616 -036. 22 (07)
Дата30.01.2020
Размер209,67 Kb.
Формат файлаdocx
Имя файла2_5233623653987386379.docx
ТипПротокол
#158540
страница9 из 14
Каталог
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

9. Яким вимогам повинні відповідати хімічні дезінфекційні середники?

10. Які хлорвмісні препарати використовують для дезінфекції у житлових приміщеннях?

11. Які дезінфекційні препарати використовують для дезінфек­ції в лікувально-профілактичних закладах?

12. Які є типи дезінфекційних камер за характером діючого бак­терицидного агента?

4. ЖИВІ ПЕРЕНОСНИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

4.1. Біологічні властивості комах-переносників інфекційних хвороб

Найбільше епідеміологічне значення мають кліщі (Acarina) паразитиформні. Цей ряд включає в себе родини іксодових, аргасо­вих і гамазових кліщів. Кліщі родини іксодових: роди Ixodes, Dermacentor і Hyalomma поширені у всіх країнах; більш 60 видів виявле­ні в Україні. Багато видів цих кліщів - переносники збудників хво­роб людини. Зберігаючи віруси, рикетсії, бактерії у своєму організ­мі протягом ряду років і передаючи трансоваріально їхньому по­томству, кліщі відіграють роль не тільки резервуарів, але і джерела збудників інфекцій у природі. Кліщі підстерігають здобич у лісі, у полі, на пасовищі, у приміщеннях для худоби. Особливо активно багато видів кліщів нападають на людину і тварин навесні і раннім літом. Присмоктуються вони непомітно і безболісно, тому що ви­ділювана ними слина містить анестезуючі речовини. Людина може заразити­ся не тільки при укусі кліща, але також і при його роздав­люванні руками, наприклад при знятті їх з тварин або під час стриж­ки худоби.

Іксодові кліщі досить великі, покриті зверху спинним щільним щитком. У самців цей щиток покриває усю верхню частину тіла, а в самок, німф і личинок - тільки передню частину. У самки тіло оваль­не, звужене до переду, довжиною до 3 мм. На передньому кінці є довгий хоботок. До основи прикріплені щупальці, що прикривають хоботок зверху. Щупальці - це органи почуттів, що використову­ються кліщем для присмоктування. За допомогою хоботка (гіпос­томи) кліщ прикріплюється до шкіри. Добре видна дугопо­дібна борозна, що охоплює отвір попереду і закінчується біля задньо­го кінця тіла. По боках тіла розташовуються дихальні плас­тинки, бу­дова яких враховується при визначенні видів кліщів. Дорос­лі кліщі активні з квітня по липень, паразитують звичайно на домаш­ніх і диких копитних тваринах, зайцях, птахах. У голодному стані мо­жуть зберігати життєздатність до 1 року і більше. Дорослі кліщі на­падають і на людину. Вага крові, що висмоктують самки, може в багато десятків разів перевищувати власну їхню вагу, при цьому вони досягають нерідко розміру великого бобу. Самці поглинають крові значно менше. Після ссання крові самки відкладають масу (до 2000) яєць, звичайно в норках, піску, лісовій підстилці, примі­щеннях для худоби. Запліднення самок відбувається ухе в процесі кровосмоктання на тілі хазяїна. Личинки, що вилупилися, мають 3 пари ніг на відміну від дорослих форм, харчуються також кров’ю, в залежності від їхнього виду - на сільськогосподарських або на різ­них диких тваринах, частіше дрібних, наприклад на гризунах, їжа­ках, на різних диких птахах. Після визначеного періоду розвитку (для різних видів кліщів і в залежності від кліматичних умов- від 10 днів до 1 року) личинка перетворюється в наступну стадію - німфу. Остання відрізняється від личинки тим, що має вже, як і дорослий кліщ, 4 пари ніг, але в неї ще немає розвинутої статевої системи. Німфи також присмоктуються до різних тварин, харчуються про­тя­гом декількох днів, а потім відпадають, перетворюючись після линяння в дорослого кліща. Весь період розвитку від яйця до стате­возрілої особи в різних видів кліщів може тривати від півроку до декількох років, зимують всі фази.

Тайговий кліщ (Іxodes persulcatus) зустрічається в хвойних, листяних і змішаних лісах, в основному в Сибіру і на Далекому і Близькому Сході, Азії, у північно-східних і центральних областях європейської Росії, в багатьох європейських країнах. Кліщ Іxodes rіcіnus зустрічається в лісовій і лісостеповій зоні середньої і північної смуги європейської частини Росії і України, а також у гірсь­ких ра­йонах Криму, Кавказу, у Закавказзі, Західній Африці, Індії. Ці кліщі є основними переносниками арбовірусів: збудника клі­щово­го енцефаліту (рід Flavivirus), Конго-Кримської геморагічної га­рячки (рід Najarovirus). Іксодові кліщі також є переносниками таких ри­кетсіозів як висипний кліщовий тиф Північної Азії (R.sibi­rica), ре­зервуаром якого є мишоподібні гризуни у Сибіру, Забай­каллі, Дале­кому Сході, Середній Азії, Закавказзі, марсельська гарячка (R.co­norii), резервуаром якої є собаки, рідше – кішки, гризуни, коні, ро­гата худоба у країнах Середземноморського басейну, в Криму, Індії, Південно-Східній Африці. Кліщі Ixodes dammini переносять збудника хвороби Лайма (рід Вorrelia), резервуаром якого є дикі та свійські тварини, дикі гризуни, птахи у Європі і в Америці.

Пасовищні кліщі роду Dermacentor також можуть переносити кліщовий енцефаліт, кримську геморагічну лихоманку, а також кліщовий висипний тиф, туляремію, плямисту гарячку Скелястих гір (R.rikettsii). Відрізняються від інших кліщів щитком, покритим білим емальованим малюнком, по краях передньої третини щитка роз­ташовані плоскі очі. Різні види цього роду зустрічаються в лі­совій зоні, у степах і пустелях, особливо в річкових долинах з ба­гатою чагарниковою рослинністю, у місцях випасу худоби. Дорослі кліщі найбільш активні з березня по червень, харчуються на сіль­ськогос­подарських тваринах, а також на зайцях, їжаках. Личинки і німфи зустрічаються в літній період, харчуються на дрібних диких тва­ринах. Самка відкладає яйця на наступний рік. Кліщ Dermacentor margіnatus живе в сухих степах європейської частини України. Інший представник цього роду D.pіctus живе в лісостеповій зоні по узліс­сях і вирубкам, у місцях випасу худоби. В обох видах голодна самка може жити до 2 років.

Важливе епідеміологічне значення мають також представники роду Hyalomma. Так, М.П. Чумаков із співпрацівниками довели роль кліщів (Н. plumbeum, Н. asіatіcum) у передачі вірусу - збудника Кримської геморагічної лихоманки (рід Najarovirus). Дорослі кліщі паразитують на домашніх тваринах (кози, вівці, корови), молоді стадії харчуються на дрібних диких тваринах, граках. Кліщі дося­гають 6-7 мм довжини, спинний щиток бурий або темно-корич­невий, по краях розташовані опуклі очі. Конго-Кримська геморагічна га­рячка вперше була описана М.П. Чумаковим в Криму, потім в Серед­­ній Азії, Африці. Подібні захворювання були виявлені в Україні - у Донецькій, Херсонській областях, в Росії – у Ставрополь­ському і Краснодарському краях, Астраханській і Ростовській областях. За­хво­рю­ванню властивий дуже тяжкій перебіг і висока летальність (до 40%).

У родину (Argasidae) аргасових кліщів входить велике число ви­дів, розпо­всюджених у всіх частинах світу. У пустельних і перед­гірських райо­нах південної зони України зустрічається близько 20 видів цих кліщів. Аргасові кліщі не мають спинних щитків, покриті щільним, дрібно бугристим покривом, нерідко з характерним ран­том по всьому краю тіла. Хоботок зверху не видимий, тіло овально-витягнутої або круглої форми, довжиною 5-8 мм. Живуть звичайно в норах, пе­черах, тріщинах старих будівель, у тваринних або жит­лових при­міщеннях. Можуть ссати кров неодноразово. Самки від­кладають яйця кілька разів протягом життя, термін якого дося­гає 15-25 років. Самки трохи більші за самців, відкладають яйця напри­кінці літа і восени. Голодна личинка плоска, округла, ротові части­ни помітно видаються вперед, ноги тонкі і довгі. Тривалість роз­витку на всіх стадіях залежить від кліматичних умов і частоти харчу­вання. Кліщі досить стійкі до голодування - до декількох років. До аргасових належать селищні і норові кліщі роду Ornіthodorus. Так, одним з основних переносників збудника кліщового поворотного тифу (рід Borrelia) в Середній Азії, в країнах Середземноморського басейну є селищний кліщ О. papіllіpes. Резервуаром інфекції при цьому є дики ссавці, гризуни.

До гамазових кліщів відносяться дрібні кліщі розміром від 0,2 до 3,5 мм. Тіло самців і самок покрито спинним і черевним щит­ками. На тілі є щетинки, набір яких специфічний для кож­ного виду. Самки відкладають яйця або народжують живих личи­нок, які у паразитичних видів мають недорозвинений ротовий апа­рат і не харчуються. Велике число видів зустрічається повсюдно. Живуть вони в гніздах, норах, печерах, ґрунті, будівлях. Доведено роль мишиного (Allodermanyssus sanqiuneus) і щурячого (Ornitho­nyssus basoti) кліщів у передачі збудників везикульозного або віс­повидного рикетсіозу (R.akari) й епідемічного щурячого висипного тифу, резервуаром яких є пацюки (чорний і сірий) , мишоподібні гризуни у деяких регіонах України, Білорусі, Молдови, США, Цент­ральної Африки. Ряд видів гамазових кліщів беруть участь в цир­куляції серед тварин у природних осередках збудників енцефалітів, геморагічної гарячки з нирковим синдромом, Омської геморагічної гарячки, хвороби Кьясанурського лісу, Ку - гарячки, туляремії й ін.).

До класу комах (Insecta) - переносників інфекційних хвороб відносяться мухи, блохи, воші, таргани.

Мухи - механічні переносники мікробів, яєць гельмінтів, цист най­простіших. У ряді випадків мухи можуть механічно переносити збудників небезпечних захворювань, наприклад сибірки. Личинки деяких мух можуть паразитувати в тканинах і порожнинах тіла лю­дини. Харчуються мухи рідкою їжею, для розчинення твердої їжі виділяють зі слиною особливі ферменти. Характер харчування різ­них видів мух неоднаковий, одні харчуються соком рослин (некта­рофаги), інші - випорожненнями людини і тварин (копрофаги), кров’ю, виділеннями з ран і слизистих оболонок (гематофаги), пад­лом (некрофаги), харчовими відходами. У житлових приміщеннях зустрічаються кімнатна і будинкова мухи, на ринках Середньої Азії часто живе базарна муха, у приміщеннях для худоби виплод­жується кровососна муха-жигалка. У місцях скупчення м’ясних відходів зустрічаються сині і зелені м’ясні мухи, на півдні України поширена вольфартова муха. Кімнатна муха (Musca domestіca) зуст­річається в населених місцях усієї земної кулі. Загальний колір сіро-бурий, добре виділяються 4 темні подовжні смуги. Самки відкла­дають яйця в гниючі залишки рослинного і тваринного походжен­ня, у помийних ямах, на смітниках, у місцях скупчення харчових відходів. Личинки, що вийшли з яєць, звичайно живуть у верхніх шарах скупчень відходів. Перед перетворенням у лялечку личинки опускаються в більш глибокі шари або проникають у ґрунт. Трива­лість розвитку залежить від температури субстрату. Так, при 30-36°С (оптимум) личинки завершують свій розвиток за 3-4 доби. Лялечці для розвитку потрібно 4-7 діб. Муха, що тільки що вийшла, стає здат­ною до польоту через 1-2 год., а вже через 5-6 днів у її тілі почи­нають розвиватися яйця. Мухи живуть близько місяця, відкладаючи за цей час 500-600 яєць. Мухи, що перезимували, активізуються на­вес­ні, коли максимальна денна температура повітря досягає 10°С. Даль­ність польоту мухи близько 3-5 км. Кімнатні мухи - постійні мешкан­ці людського житла і механічні переносники різних видів збудників.

Побутовими “співмешканцями” людей є таргани, які також здатні заносити у їжу людей хвороботворних збудників (механічний переносник). У виділеннях тарганів виявляли збудників черев­ного тифу, сальмонельозу, яйця гельмінтів, цисти найпростіших.

В Україні зустрічається багато видів комарів (родини Culіcіdae). Вдень комарі звичайно ховаються в рослинності, у приміщеннях житлових або для худоби. Нападають у сутінках і раннім ранком. У похмурі дні, а також поблизу водойм і серед рослинності можуть нападати і вдень. Харчуються кров’ю тварин і людини тільки самки комарів. Видобуток самки відшукують за допомогою зору, нюху і теплового почуття. Так, хвора людина сильніше залучає комарів, чим здо­ро­­ва. При наявності значної кількості великих ссавців, що відволікають комарів, люди відносно менше страждають від їхнього нападу. У селище комарі підлітають зі сторони прилягаючих водойм, концентруючись найчастіше на окраїнах. Самка випиває обсяг крові, який перевершує вихідну масу її тіла. Комарі легко проколюють шкіру людини і тварин. Тонка тканина одягу, як і шерстний покрив тварин, не є перешкодою для кровоссання. Харчування самок кров’ю, багатої білками, є обов’язковою умовою розмноження комарів. Після ссання крові у самки протягом декількох днів дозрівають яйця, що вона відкладає в кількості від декількох десятків до кількох со­тень у тимчасових і постійних водоймах, у калюжах, болотах, ямах, на рисових посівах, навіть у бочках з водою й у дуплах дерев з до­­щовою водою. Самки видів роду Aedes відкладають яйця на во­логу землю поблизу водойм.

Комарі роду Anopheles є переносниками збудників малярії, тому їх називають малярійними. На противагу їм представників Culex, Aedes і ін. називають немалярійними комарами. Основні відмін­ності малярійних і немалярійних комарів в тому, що яйця малярійних ко­марів мають бічні поплавці і плавають на поверхні води поодинці або групами. Форма яєць подовжена, із загострени­ми кінцями, дов­жиною до 1 мм. Забарвлення їх одноколірне - сріб­листо-попе­лясте або з різними плямами і смугами, малюнок яких характерний для кожного виду і підвиду. Яйця немалярійних ко­марів роду Culex поплавців не мають, склеюються виділеннями при­даткових залоз самки в компактну масу і плавають на воді у вигляді помітного простим оком “човника”. Личинки після виходу з яєць проходять у своєму розвитку 4 стадії, що відрізняються одна від одної розмірами і деталями будови. Остання, найбільш велика, ІV стадія перетворю­ється в лялечку. Ротовий апарат личинки Anopheles при­стосований для фільтрації харчових часток з поверхневого шару води. Змахи верхньої губи залучають до рота всі замулені у воді час­тинки не­залежно від їхньої поживної якості. Личинка немалярій­ного комара відрізняється наявністю сифона - дихальної трубки, що відходить під гострим кутом від восьмого членика черевця. У личин­ки маля­рійного комара сифона немає. Тому у водоймі розпізнати личинок легко по їхньому розташуванню щодо поверхні води: личинки ма­лярійних комарів розташовуються паралельно поверхні води, а личинки немалярійних комарів нібито підвішені і висять униз голо­вою під кутом до поверхні води. Лялечки комарів за формою нага­ду­ють колбу. Дихальна трубка має вигляд лійки (Anopheles) або ци­ліндра (Culex). Характерна посадка комарів: малярійний комар си­дить під кутом до вертикальної поверхні або висить на стелі. Нема­лярійний комар сидить паралельно поверхні.

Комарі роду Culex можуть бути переносниками арбовірусних гарячок: Західного Нілу (Flavivirus), Сіндбіс (Alfavirus), Буньямвера (Bunyavi­rus), які зустрічаються, в основному, в тропічних країнах Африки і Латинської Америки, а також арбовірусних енцефалітів: Венесуельсь­кий і Західний кінські енцефаломієліти (Alfavirus), енце­фаліти Сент-Луїс і доліни Муррея, Японський (Flavivirus). Резерву­аром їх є птахи, коні, велика і дрібна рогата худоба. Зустріча­ються арбовірусні енцефаломієліти в країнах Латин­ської Аме­рики, в США, Канаді, Австралії. У Єгипті та Південній Африці роз­пов­сюджена геморагічна гарячка долини Ріфт (рід Phlebovirus), пе­ре­носником якої є комарі роду Culex і Aedes, захворювання реєструється, в основ­ному, у осіб, які мають контакт з тваринами.

Комарі роду Aedes реалізують передачу гемо­рагічної гарячки Чікунгунья (рід Alfavirus), джерелом якої є хвора людина в період вірусемії, а також гарячок Денге і жовтої (рід Fla­vivirus), резервуа­ром яких у природних джунглевих осередках є інфі­ковані мавпи, а в антропургічних осередках – людина. Комарі роду Anopheles, окрім маляріі, можуть переносити збудника лихоманки О’ Ньонг-Ньонг, яка зустрічається в Африці, Східного кінського енцефаломієліту.

Постійними ектопаразитами людини є воші роду Pedіculus і Phthіrіus. Це дрібні безкрилі комахи, розміром 1-4 мм. Воші живуть у волоссі людини (головна воша), у натільній білизні (платтяна воша) і у волоссі лобкової області (лобкова воша). Ротовий апарат у них колючого типу. Лапки озброєні особливими гаками, що до­пома­гають вошам міцно триматися за волосся або білизну. Самка щодня відкладає до 10-15 яєць, що називаються гнидами. Гниди мають дов­гасту або овальну форму білого кольору, довжина їх до 1 мм. Живі гниди мають блискучий вигляд і міцно приклеєні до волосся або білизни. Личинки розвиваються за 1-2 тижня. Живуть воші не біль­ше 2 міс. Воші є переносниками висипного і поворот­ного тифів. Висип­ний тиф передається від людини до людини час­тіше платтяни­ми вошами, рідше – головними, які виділяють рікетсії (R.prowazekii) с фекаліями через 4-8 днів після інфікування і протягом всього життя. Рікетсії проникають в організм людини при втиранні екскрементів воші в ушкоджену розчухами шкіру, при роздавлю­ванні на шкірі інфікованих вошей. Таким же способом відбувається зараження на окопну або Волинську гарячку (R.quintana), спалахи якої спо­стерігалися під час першої і другої світової війни. Єдиним джерелом інфекції є хвора людина і реконвалесценти, в крові кот­рих збудник може зберігатися до 442 днів. У сухих фекаліях вошей збудник може зберігатися до 4 міс. Епідемічні спалахи окопної га­рячки були обумов­лені високим ступенем педикульозу і скупченіс­тю людей.

Блохи - дрібні безкрилі комахи. Тіло сплющене з боків, голова озброєна колючим ротовим апаратом. З трьох пар ніг остання най­довша і служить для стрибання. Самки бліх відкладають яйця в но­рах гризунів, сухому смітті, щілинах стін. Личинки червоподібні. білого кольору. Блохи можуть виживати до 1-2 років. Одні види постійно живуть у житлових приміщеннях, інші - у норах гризунів, у вовні різних тварин. У сільських умовах можлива міграція бліх із природних умов у житлові приміщення. Укуси бліх болючі. У при­родних осередках блохи - основні переносники чуми, туляремії (F.tularensis). Зараження на чуму відбувається коли блоха кусає лю­дину і відригує в ранку вміст передшлунку разом із збудниками чуми, які розмножуються у ній, утворюючи “чумний блок”, що зава­жає їй смоктати кров. Зараження на туляремію відбувається при кон­так­ті з дикими тваринами (водяні щури, ондатри, нутрії, зайці, мишопо­діб­ні гри­зуни). Природні осередки туляремії існують в різних регіонах Європи, Америки, Африки. Блохи можуть заражати людину енде­мічним висипним тифом (R.mooseri), джерелом якого є гризуни (щури, ми­ші) та їх ектопаразити (блохи і гамазові кліщі). В організмі щурів і мишей рикетсії можуть зберігатися більше 3 міс. і виділя­ються в навколишнє середовище з сечею. У інфікованих бліх рикет­сії роз­множуються у кишечнику і виділяються з випорож­нен­нями. Заражен­ня людини відбувається при втиранні у пошкоджену шкіру і слизові оболонки інфікованих фекалій комах, аерозольним і алімен­тарним шляхом. Через укуси бліх рикетсії до людини не пере­даються. Захво­рювання широко розповсюджено в тропічних країнах.
4.2. Інсектициди

Знищення комах-переносників інфекційних захворювань назива­ється дезінсекцією.

Застосовують різні методи дезінсекції (меха­нічні, фізичні, біо­ло­гічні і хімічні ). Хімічні методи включають вико­ристання хімічних речовин, які діють на кліщів (акарициди), личин­ки (ларвіциди), яйця (овоциди), а також препаратів, які відлякують комах (репеленти).

Для знищення комах із ротовими апаратами, що лижуть, гризуть, смокчуть (таргани, мухи, руді будинкові мурахи й ін.), застосовують кишкові отрути (тальфтон, боракс, супроміт, супрозоль, борна кис­лота, формалін, байгон).

Фтористий натрій - білий порошок без запаху, його використо­вують для запилення місць гніздування тарганів. Для того, щоб приманити комах, препарат змішують з цукрової пудрою, крох­малем або гороховим борошном. Препарат токсичний для людей.

Борна кислота - кристалічний порошок білого кольору, роз­чинний у воді. Препарат використовується для готування принад і винищування тарганів.

Бура - безбарвні кристали без запаху. Для дезінсекції вико­рис­товують зневоднену буру. Її одержують шляхом прожарювання пре­парату на залізних аркушах до припинення виділення пару. З отри­маної маси готують отруєні принади. Бура нешкідлива для людей, тому принади можна розкладати в харчових закладах.

Ширше для дезінсекції застосовують контактні отрути (пірет­рофос, неопін, неопінат, нітифор, крезол, лізол, креолін, гас), що проникають в організм членистоногих через зовнішні покриви або дихальну систему, вони поділяються на три групи.

І. Продукти перегонки нафти, кам’яного вугілля і дерева

Гас використо­вується як розчинник для деяких інсектицидів, як складова частина фліциду і для готування мильно-гасової емульсії, яку застосовують в боротьбі з вошима. Гас володіє овоцидною дією.

Сольвент-нафта діє на багатьох членистоногих - вошей, бліх, клі­щів. Для боротьби з вошима використовується мильно-соль­вентова паста, виготовлена заводським методом. З неї готують на гарячій воді стійкі робочі емульсії - 10- 20% і 50%. Препарат не псує тканини. Запах стійкий, тому приміщення, оброблені сольвен­том, провітрюють до 12 годин.

Лізол і нафталізол як інсектициди використовують у вигляді 8-10% розчинів, у яких замочують речі з вошима. Розчини можна застосовувати і для обробки приміщень при боротьбі з клопами і тарганами.

Неочищена чорна карболка застосовується для знищення ли­чинок мух у твердих і рідких відходах. Препарат змішують із двома частинами обпилювань або торфу й отриманою сумішшю запилюють вигрібні ями й інші місця виплоду мух.

Скипидар у суміші з гасом або у вигляді водно-мильної емуль­сії, з якої готують 10% гарячі водні розчини, використовують для знищення клопів і бліх.

ІІ. Рослинні препарати

Піретрум - сірувато-зелений порошок, що готується з квітів кавказької ромашки. Піретруми, які містяться у ньому мають ток­сичну дію на багатьох членистоногих (мухи, комарі, таргани, клопи, блохи й ін.). Піретрумом запилюють оброблювані поверхні й одяг, після цього залишкова дія зберігається до 2 діб. Препарат не псує речей, нетоксичний для людей.

Фліцид - розчин піретрумів у лігроїні або очищеному гасі. Його готують заводським методом і застосовують для знищення літаючих і плазуючих комах. Він швидко руйнується і не забезпечує залиш­кової дії.

ІІІ. Синтетичні препарати

Хлорвмісні вуглеводні мають широкий спектр інсектицидної дії і стійкі в зовнішньому середовищі. Вони використовуються у різ­номанітних формах. Необхідно строго дотримуватись правил збе­рігання та використовування цих препаратів , щоб попередити їх по­падання у харчові продукти.

Дихлор використовується для знищення тарганів, вошей, бліх і комарів (80% змочений порошок , 10% дуст).

Гептахлор має вигляд воску, розчиняється в органічних роз­чинниках. Це-високотоксична отрута, використовується для боро­ть­би з членистоногими і гризунами у вигляді дусту (5-10%) і 60% концентрату.

Фосфорорганічні з’єднання мають перевагу перед тими, що міс­тять хлор, яка полягає в малій стійкості і швидкому розкладанні у зовнішньому середовищі. Фосфорорганічні з’єднання викликають швид­ку загибель комах, діють як ларвіциди, а карбофос - і як овоцид. Вони діють не тільки як контактні отрути, але і як кишкові, і через дихаль­ні шляхи комах (як фумиганти). Деякі препарати токсичні для людей.

Хлорофос належить до ферментативних отрут. Він діє на комах і личинок при проникненні через зовнішні покриви, кишечник і дихальні шляхи. Залишкова дія на оброблених поверхнях збері­гається 7-30 днів. Препарат застосовують у вигляді 5-10% дустів (наповнювачі-тальк, каолін і ін.), 1-5% водних розчинів, розчинів-суспензій (готують перед застосуванням), розчинів в органічних розчинниках (гасі, дихлоретані й ін.), аерозольних шашок. При ви­користанні різних форм препарату треба мати на увазі, що дуст добре прилипає до тіла комах, водні розчини і суспензії доцільно застосовувати для поверхонь, що добре поглинають воду (дерево, шпалера). Аерозолі мають швидку, надійну, але короткочасну дію. Для боротьби з побутовими паразитами готують “інсектополімер”-10% водний розчин технічного хлорофосу з додаванням полівініло­вого спирту. Він добре прилипає до поверхні і має тривалу зали­шкову дію. Хлорофосові харчові принади добре залучають мух і використовуються для боротьби з ними в житлових приміщеннях і підприємствах громадського харчування.

Дихлофос одержують шляхом дихлорування хло­рофосу, на відміну від якого він розчиняється у воді (до 1%) і інших розчин­никах. Аерозолі дихлофосом успішно застосовують для боротьби з комарами, мухами і побутовими паразитами.

Карбофос виготовляється заводським методом як концентрат, що містить 30% технічного карбофосу і 70% емульгатора. Карбофос діє на багатьох членистоногих як контактний, кишковий і фуми­гант­ний інсектицид. Препаратові властива висока інсектицидна й овоцидна активність. Тому він застосовується в боротьбі з вошима і гнидами. Він використовується також для боротьби з мухами, ко­марами та їхніми личинками, іксодовими кліщами. Залишкова дія препарату на оброблених поверхнях короткочасна. Форми ви­користання карбофосу ті самі, що і хлорофосу.

Байтекс (сульфідофос) відноситься до групи ефірів фосфорної кислоти. Це коричнева рідина, що легко розкладається під дією світ­ла. Препарат високотоксичний для личинок комарів і ефектив­ний для широкого кола комах. Може використовуватися для імпрег­­нації білизни, для боротьби з платтяним педикульозом, для зни­щення го­ловних вошей у дорослих. Застосовують 40-50% розчин.

Отрути дихальних шляхів - фумиганти включають рідини (си­нильна кислота, хлорпікрин, метилу бромід, піхтова олія, окис етилу), гази (зріджений сірчистий ангідрид) і тверді продукти (ціан­п­лав, циклон Б).

У сучасній практиці для дезінсекції в якості діючої речовини застосовують піретроїди (перметрин, циперметрин, сумітрин, тетра­метрин, ізомери алетрина), піретрини, фосфорорганічні сполуки - фентіон, малатіон (карбофос), а також бензил бензоат і сірку (препа­рати мікроцин, емпайр, супер кобра , рейд та інші ).
4.3. Способи боротьби з переносниками


Як особисту профілактику рекомендують закритий комбінезон, відлякуючі препарати (репеленти), само - і взаємоогляд після пере­бування в лісі або полі. Кліщів, що присмокталися, видаляють. Для цього шкіру навколо кліща змазують вазеліном або розведе­ною йодною настойкою, на кліщів накла­дають петлю з нитки (якщо не­має пінцета) і, обережно розгойдуючи кліща, видаляють його разом з хоботком. Після цього ранку змазують йодом.

Для запобігання педикульозу вирішальне значення мають за­гально санітарні заходи і дотримання особистої гігієни. Регулярне купання зі зміною білизни, утримання житла і одягу в чистоті, пра­су­вання натільної і постільної білизни, як і його кип’ятіння, утриман­ня волосся в чистоті - усе це забезпечує відсутність вошей. Для зни­щення вошей і гнид використовують 0,15% водну емульсію карбофо­су, 20% водно-мильну суспензію бензил бензоату або 10% водну мильно-гасову емульсію. Емульсією рясно зволожують волосся, на одну людину потрібно 10-50 мл рідини, голову зав’язують косинкою на 20-30 хвилин. Потім змивають водою і прополіскують 5-10% оцтовою кислотою, що сприяє розчиненню клейкої речовини, якою гниди прикріплені до волосся. Обробку можна провести інсектици­дними шампунями «Педилін», аерозолями «Спрегаль», «Нігіфор». Речі обробляють цими ж препаратами: замочують у 0,15% водній емульсії карбофосу на 20 хвилин, у 20% мильно-гасовій емульсії на 1 годину, запилюють піретрумом і витримують у щільних мішках 2-3 години. Для звільнення одягу та постільної білизни від вошей застосовується пароповітряна дезінсекція у дезінфекційних камерах при температурі 57-59o С протягом 30хв. Приміщення і предмети обстановки зрошують 0,5% водним розчином хлорофосу або запи­люють 10% дустом. Через 2-3 години приміщення провітрюють і проводять вологе прибирання. При необхідності обробку повтор­юють через 7-10 днів.

З появою бліх у житлових приміщеннях обробляють підлогу, підстилки для домашніх тварин, м’які меблі, одяг, білизну, постільні приналежності, піддаючи їх запиленню порошком піретруму, дус­тами хлорофосу з розрахунку 5-10 г на 1 м2 поверхні, 5-10% роз­чинами лізолу або 10% мильно-гасовою емульсією. Гази вводять у приміщення з балонів, рідкі і тверді речовини випаровують у при­міщенні, що обробляється. Отруйні гази заповнюють усе примі­щення, проникають у щілини, тріщини, нори гризунів і в невеликих концентраціях викликають загибель комах і гризунів. Токсичність газів для людей, псування ними деяких предметів вимагає дотри­мання строгих запобіжних заходів при роботі і створення герме­тичності в оброблюваних приміщеннях. Газовий спосіб дезінсекцій застосовується на залізничному і водному транспорті (обробка ва­гонів, суден) і на складах.

У боротьбі з мухами широко проводяться профілактичні заходи (завішування сіткою вікон і дверей, збереження продуктів у закри­тій тарі, збирання харчових відходів, дотримання чистоти, регуляр­не очищення і миття сміттєзбиральників). Знищення личинок у рід­ких відходах досягається водними емульсіями хлорофосу, кар­бо­фосу, дихлофосу, нафталізолу. Цими рідинами заливається поверх­ня відходів. Неочищена чорна карболова кислота застосовується в су­міші з торфом для запилення вигрібних ям. Знищення окрилених мух досягається обробкою приміщень 2-3% водними розчинами хло­рофосу, розпиленням аерозолю з балона “Дихлофос” при за­критих вікнах з наступним прибиранням і провітрюванням при­міщення. Для боротьби з мухами рекомендується також викорис­товувати принаду, що складається з 0,5% розчину хлорофосу, 0,5% розчину вуглекислого амонію, 10% цукристих речовин і води. Рідину розчиняють у посудині і розміщують у місцях концентрації мух. Застосовують також липкі стрічки для мух з діючою речовиною –хлорпірифос.

У боротьбі з комарами вирішальне значення має ліквідація можливих місць виплоду личинок: засипання вигрібних ям, калюж, кар’єрів, гідротехнічний благоустрій водойм, інженерне плануван­ня рисових посівів, осушення боліт і заболочуваностей. Для запо­бігання від нападу дорослих комарів використовують сітчасті мате­ріали у приміщеннях, репеленти, марлеві пологи , спеціальні захис­ні костюми і накидки, репеленти. Для знищення окрилених комарів у природних умовах обробляють інсектицидами рослинність (місця денних притулків комарів). При застосуванні паст або емульсій захисна дія обробленої рослиності зберігається до двох тижнів, а при запиленні дустами, аерозолями - термін виявляється меншим. Для недо­пущення залетів комарів з неопрацьованої території застосовують бар’єрну обробку рослинності навколо населеного пункту. Житлові приміщення і приміщення для худоби обробляють за епі­де­мічними показаннями або при скупченні в них значного числа комарів суспензіями, емульсіями або розчинами інсекти-цидів, нано­сячи їх на поверхні стін або стелі. Застосування дустів у приміщен­нях забороняється. Приміщення обробляються у відсутності людей і тварин. Після обробки приміщення залишають закритими на 2 го­дини (до повного осідання аерозолю), після чого його провітрюють. Для знищення водних стадій комарів викорис­товуються байтекс, карбофос і ін. Інсектициди застосовують у формі гранул, порошку, що змочується, суспензії або дусту й у виг­ляді емульсій.

Широко використовуються в практиці біологічні методи зни­щення личинок і лялечок комарів. У південних областях для цього розводять рибу-гамбузію, а в північних районах країни перспектив­ні коропові риби і мальки білого амура.

Для запобігання укусів комарами застосовуються репеленти, хімічні речовини, що відлякують членистоногих. Репеленти нано­сять безпосередньо на шкіру людини або одяг. Найбільш ефектив­ними репелентами для індивідуального і групового захисту людей від переносників у даний час є ДЕТА (диетилтолуамід), репелін-альфа, диметілфталат, бензамін. Усі перераховані препарати розчиняють пластики, ряд ацетатних тканин, не змінюють капрон, нейлон і нату­ральні волокна. Прання, намокання просякнутого репелентом одягу під сильним дощем значно знижує його властивості, у цьому випадку потрібна повторна обробка одягу репелентом.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Як називається метод знищення комах - переносників інфек­цій­них хвороб?

2. Які комахи можуть переносити інфекційні захворювання?

3. Які інфекційні хвороби можуть передавати кліщі?

4. Яке епідеміологічне значення мають мухи?

5. Перерахуйте відмінності малярійних і немалярійних комарів.

6. Перерахуйте кишкові інсектициди.

7. На які групи поділяються контактні інсектициди?

8. Які синтетичні інсектициди застосовуються в даний час в Україні?
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

перейти в каталог файлов


связь с админом