Главная страница
qrcode

від вступу до додатків (вся робота). Вступ актуальність дослідження


Скачать 293.71 Kb.
НазваниеВступ актуальність дослідження
Дата18.09.2019
Размер293.71 Kb.
Формат файлаdocx
Имя файлавід вступу до додатків (вся робота).docx
ТипДокументы
#157596
страница2 из 9
Каталог
1   2   3   4   5   6   7   8   9

1.2. Психологічні особливості людей похилого віку

Аналіз наукової літератури відносно проблем старіння показує, що означена проблема досить активно вивчається вітчизняними і закордонними дослідниками та має різні аспекти. Широко відомі наукові розробки українських учених О. Богомольця, І. Мечникова, В. Фролькіса стосовно проблеми вікової кризи та адаптації осіб літнього віку до нових соціально-психологічних умов життєдіяльності.

Видатний учений І. Мечников розробив власну концепцію спрямовану на формування світогляду, в центрі якої стоїть уявлення про дієву та квітучу старість, яка займає гідне місце в соціальному житті [48]. Академік
О. Богомолець науково обґрунтував можливість та реальність людського життя протягом 100 та більше років.

Значний внесок до вивчення соціального аспекту старіння зроблено
З. Френкелем, який, зокрема, говорив, що подовження тривалості життя – це не лише додавання років у спокої та на пенсії, а метою має бути активна, дієва старість.

Видатний український фізіолог та геронтолог В. Фролькіс висунув адаптаційно-регуляторну теорію вікового розвитку, згідно з якою під час еволюції поряд із процесами старіння виникають механізми активної протидії їм, так звані процеси вітаукта (антистаріння). Він запропонував також концепцію про стрес-віксиндром, яка ґрунтується на фактах схожості фізіологічних, біохімічних та структурних проявів старіння та стресу.

Розглядаючи питання психологічних особливостей осіб літнього віку, необхідно визначити сутність самого процесу старіння людини, а також те, якого віку особи належать до категорії осіб літнього віку.

Старіння людини представляє собою базовий універсальний біологічний процес, який реалізується в конкретних соціокультурних умовах. Старіння розглядається як комплексне явище, що об’єднує в собі особистісні, соціальні та економічні аспекти життя людини.

За міжнародною класифікацією, людина похилого (або третього) віку – це особа, яка досягла 65 років. Нині у світі таких людей проживає понад 620 мільйонів. В економічно розвинених країнах частка людей віком 60 років і більше складає 12–22 % від загальної кількості населення. За прогнозами ООН, у 2025 році кількість людей похилого віку в світі досягне близько 1,2 мільярда осіб. Порівняно з 1980 роком, у 2025 році в країнах, що розвиваються, кількість людей третього віку збільшиться на 100 мільйонів, а у розвинених – на 38 мільйонів осіб. Старіння населення прогресує в усіх розвинених країнах світу. Так, 1991 року в країнах ЄС люди віком від 60 років становили 1/5 загальної кількості населення (за даними статистичної служби ЄС), 2020 року кількість 60-річних мешканців подвоїться [41].

Похилий вік – заключний період онтогенезу, яскравим виявом якого є процес старіння. Старіння – біологічне явище, властиве всім формам живої матерії. Нині існує досить багато дефініцій поняття “старість”.

Старіння як поступове ослаблення активності клітин за рахунок зміни фізико-хімічної структури клітинної речовини [12]. На думку І. Орді, О. Шейд, зміст процесу старіння полягає у зниженні поведінкової, фізіологічної та біохімічної адаптації до внутрішнього та зовнішнього середовищ. А. Комфорт визначає процес старіння як зміну поведінки організму з віком, що призводить до зниження життєдіяльності людини. Науковець доводить, що старіння є універсальним, поступовим і руйнівним процесом. Така думка А. Комфорта пов’язана з тим, що старіння неминуче виникає, закономірно розвивається як руйнівний процес, про що свідчить обмеження адаптаційних можливостей організму, збільшення ймовірності смерті, скорочення тривалості життя, що сприяє розвитку вікової патології. Б. Пухальська в популярному довіднику зазначає, що “літня людина”, “старість” – це період життя після зрілості, коли відбувається ослаблення організму [50].

У широкому розумінні під старінням розуміють динамічні явища, пов’язані з перевагою темпів деструктивних процесів над реконструктивними. Причому ці зміни відбуваються на біологічному рівні – коли організм стає більш вразливим, зростає ймовірність смерті; на соціальному рівні – людина виходить на пенсію, змінюється соціальний статус, соціальні ролі, патерни поведінки; на психологічному – коли особистість усвідомлює зміни, що відбуваються, і намагається пристосуватися до них.

Відомий американський психолог Е. Еріксон розглядав старість як стадію розвитку особистості, на якій можливе або набуття такої якості, як інтегративність – цілісність особистості, або переживання відчаю від того, що життя майже скінчилося, але прожите воно не так, як хотілося і планувалося. Таку поведінку людини науковець пов’язував з кризою, що охоплює людину на етапі старості. На думку Е. Еріксона, основне завдання людини похилого віку – усвідомлення і прийняття прожитого життя і особистостей, з якими вона контактувала, як внутрішньо необхідної та єдино можливої умови існування. Мудрість полягає у прийнятті особистістю власного життя цілком, з усіма його злетами і падіннями, у відсутності занепокоєння з приводу неправильно прожитого життя і можливості почати його з початку.

Д. Бромлей розглядає людське життя як процес, що складається з п’яти циклів: утробний, дитинство, юність, зрілість та старіння. Науковець характеризує старість досить лаконічно: повна незайнятість, відсутність будь-яких ролей, крім сімейних, зростаюча соціальна ізоляція, поступове скорочення кола близьких людей, особливо з середовища однолітків, фізична та розумова недостатність. Однак, на думку Д. Бромлея, процес старіння у кожної людини протікає індивідуально. Тому не слід застосовувати до всіх людей похилого віку один і той же критерій. Важливо усвідомити, що літні люди – це вікова група, яка має соціально специфічні особливості та потреби. Д. Бромлей доводить, що здорова людина похилого віку, виходячи зі своїх потреб та інтересів, може займатися культурною, професійною, громадською, художньою та спортивною діяльністю. При цьому оточення повинно надати допомогу людині похилого віку, не створюючи бар’єрів. Старість ні в якому разі не повинна бути пасивною вегетацією, вона має стати подальшим етапом реалізації прагнень людини, задоволення її потреб бути значущою і самостійною. Тобто має відбуватися пристосування організму до різноманітних змін, що є однією з визначальних умов довголіття. Широке включення літніх людей до суспільного життя, на думку науковця, дозволить молоді позбутися страху від наближення похилого віку та побачити в ній природну форму свого майбутнього життя.

Відповідно до сучасних фізіологічних уявлень у похилому віці від­буваються зміни, що можуть бути як пов’язаними із захворюваннями організму людини, так і незалежними від них.

У першому випадку мова йде про передчасне або патологічне старіння, а в другому – про природне або фізіологічне старіння. Таке розмежування, будучи досить умовним, було запропоноване І. Мечниковим. Науковець спростував погляд на старість як хворобливий період життєдіяльності особистості, оскільки літня людина може й не бути обтяженою захворюваннями. При фізіологічному старінні в організмі спостерігається послідовне зниження інтенсивності процесів обміну речовин, а також атрофічні зміни, що поступово розвиваються в усіх системах (нервовій, ендокринній, імунній, серцево-судинній, дихальній, травній та інших), зумовлюючи зниження функціональних здібностей організму [48].

У похилому віці розрізняють “психічну старість” і “фізичну немічність”. Перше поняття пов’язане зі змінами структури особистості старої людини, а друге – з протіканням біологічних процесів в організмі. Однак нерідко зустрічаються психічно передчасно постарілі молоді люди та особистості, які, незважаючи на свій похилий вік, не мають ознак психологічного старіння та залишаються здатними до розвитку.

Психічна старість характеризується змінами, що спостерігаються у психології, характері та поведінці окремих людей. Інтереси стають більш одноманітними та не пов’язаними з необхідністю залучення значного часу, сил на м’язову або розумову роботу. Недоліками психічної старості є окремі якості поведінки людини: скупість, заздрість, недовіра тощо, які в похилому віці посилюються. Увага літньої людини все більше загострюється на проблемах здоров’я. Вона з недовірою сприймає ті факти та ідеї, які були їй не відомі раніше, причому значення їх, як правило, недооцінюється.

Старіння – дуже складний процес. Учені-геронтологи виділяють кілька типів процесу старіння: хронологічну, фізіологічну, психологічну та соціальну старість. Домінуючим фактором у визначенні хронологічної старості є кількість прожитих років; фізіологічної – стан здоров’я, сукупність соматичних відхилень організму; психологічної – самоусвідомлення людиною свого місця у віковій структурі; соціальна старість визначається рівнем старіння населення в цілому (тобто, чим вищий рівень старіння населення, тим далі відсувається індивідуальна межа старості).

Проаналізуємо основні ознаки кожного типу процесу старіння.

Існують дві основні біологічні теорії старіння. Відповідно до сто­хастичної теорії або теорії зношування організму, людина старіє у результаті випадкових пошкоджень, які були завдані навколишнім середовищем.

За теорією генетично запрограмованого старіння, процес старіння визначається діями особливих генів. Цей вид старіння пов’язують з ходом біологічного годинника [2].

У біологічному плані старіння – процес універсальний і неминучий. Йому піддаються всі тілесні органи та системи організму. Старіння – складний біологічний процес перебудови всього організму, який не слід зводити лише до зовнішніх змін і зниження життєвої активності. Швидкість старіння кожного індивіда різна і залежить від багатьох факторів. Біологічний вік не завжди збігається з паспортним.

Відзначимо найбільш помітні зміни. Погіршується робота органів чуття. Після 55 років знижується гострота зору і чутливість ока. Збільшується нижній поріг світловідчуття. Відбувається підвищення порогових величин усіх видів смакової чутливості. Реакція вестибулярного апарату слабка або взагалі відсутня. Час реакції на звук збільшується, починаючи з 60 років. Ця особливість, на думку Дж. Біррена, є найбільш універсальною ознакою процесу старіння. Вербально-логічні функції, які до 50 років у людини зростали, до 60 років – знижуються. Спосіб життя, пережиті хвороби, нещасні випадки впливають на процес старіння. Їх іноді називають факторами патологічного старіння, але деякі фахівці вважають, що вони є невід’ємною частиною життя, а, отже і старіння людини [17].

Біологічні зміни старіння на сьогодні є незворотними. Однак сучасний рівень розвитку медицини дозволяє їх значно сповільнити. Завдяки цьому, наприклад в Японії, нині налічується більш ніж 20 тисяч людей, яким виповнилося більш ніж 100 років. Такий показник неможливо було передбачити ще 20–30 років тому. Сьогодні це соціальна та біологічна реальність, яка висуває свої вимоги до системи охорони здоров’я та соціального забезпечення в усьому світі.

Що стосується пізнавального розвитку людей похилого віку, більшість науковців доводять, що основна частка розумових здібностей зберігається. Одна з головних змін когнітивних здібностей у людей літнього віку – сповільнення темпу виконання фізичних і розумових операцій. Зростає час реакції, сповільнюється обробка перцептивної інформації, знижується швидкість когнітивних процесів. Частково це може бути пояснено тим, що літні люди цінують точність. Вони дедалі частіше намагаються дати вірну відповідь на кожне запитання і рідше – вгадати потрібну відповідь. Окрім того, для них можуть бути незвичними деякі типи завдань, що використо­вуються в ситуації тестування. Літні люди можуть діяти повільніше тому, що останнім часом не застосовували свої навички. Однак вони можуть компенсувати недолік швидкості реакції за рахунок досвіду. Потренувавшись, літня людина здатна майже повністю відновити колишню швидкість реакцій [29].

Дослідження показують, що в похилому віці погіршуються функції сенсорної пам’яті. Літні люди здатні сприймати й утримувати значно менше інформації, ніж молодь. Науковці пов’язують це з тим, що у людей похилого віку гірше працюють зорова та слухова системи. Первинна пам’ять, яка робить можливим усвідомлене переживання інформації, залишається без змін. У вторинній, довготривалій, пам’яті спостерігаються очевидні зміни. Літні люди схильні запам’ятати те, що для них важливо, чи може стати в нагоді. Вони зазвичай краще виконують завдання, якщо отримали інструкцію. Однак навіть після тренувань людям за 70 років не завжди вдається відновити рівень пізнавальних можливостей до рівня молоді.

Зниження пізнавальної діяльності може бути спричинене як прямими, так і непрямими причинами. До прямих причин належать хвороба Альцгеймера і судинні ураження мозку. До непрямих причин зниження інтелектуального рівня належать психологічні очікування, психічне здоров’я, фізична форма, харчова недостатність, вживання алкоголю протягом тривалого часу, лікарські засоби, що приймаються як за призначенням лікаря, так і як самолікування, інтелектуальної бездіяльності.

Хоча молодь перевершує людей похилого віку за рівнем інтелек­туальних здібностей, однак, що стосується мудрості, то тут усе відбувається навпаки. Мудрість – це система знань, яка орієнтована на практичний бік життя і дозволяє виносити зважене судження і давати корисні поради на життєво важливі питання.

Мудрість – це когнітивна властивість, в основі якої лежить кристалізований, культурно обумовлений інтелект і яка пов’язана з досвідом людини. На думку П. Балтеса, існує дві причини, за яких з віком може зростати обсяг і якість знань, пов’язаних з мудрістю людини. По-перше, потрібний багаторічний досвід поведінки в різних ситуаціях. По-друге, коли люди старіють, у них розвивається властивість, що сприяє вияву мудрості, зокрема генеративність, пов’язана з особистісним і когнітивним розвитком [31].

Специфіка емоційної сфери літньої людини багато в чому залежить від успішності проходження вікової кризи, ступеня вирішення вікових завдань.

М. Єрмолаєва виділяє дві основні стратегії емоційного старіння. Перша припускає можливість подальшого особистісного росту, інша – спрямована на збереження себе, насамперед, як індивіда. Оскільки фізіологічні можливості і потреби повільно згасають, то друга стратегія не забезпечує задоволеності життям і позитивного емоційного фону [22].

Загалом, дослідники відзначають, що в похилому віці зменшується інтенсивність емоцій. Як правило, загострюється той фон настрою, який переважав у людини в молоді роки. Тобто, якщо у молоді роки індивід передусім був сумним, то в літньому віці цей настрій буде не лише переважати в кількісному плані, а й відчуватися сильніше. У старості спостерігається залежність емоційного стану від типу соматичного захворювання. Наприклад, гіпертоніки підвищено ранимі, образливі, недовірливі. У свідомості людини старість часто відбивається як хворобливий стан, з яким можна і потрібно боротися.

Типовим явищем для літніх людей є віково-ситуаційна депресія – розлад настрою без наявності нервово-психічного захворювання. Основним травмувальним фактором є власний вік, а змістом – неприйняття свого старіння.

Виділено три варіанти перебігу віково-ситуаційної депресії.

1. Іпохондричне акцентування уваги на старечих недугах. Людина все більше звертає уваги на хвороби та способи лікування, при цьому вона не пов’язує їх зі старістю і сподівається на одужання.

2. Міркування про утиск. Ставлення оточення до людини похилого віку уявляється виключно несправедливим. Їй здається, що всі навколо морально пригноблюють її, обмежують права. Відсутність утисків довести неможливо, оскільки людина похилого віку не здатна до критичного ставлення.

3. Вигадки з гордовитими ідеями про власну значимість. Людина розповідає певні обрані епізоди з власного життя [36].

На емоційний стан літньої людини багато в чому впливає наявність психосоматичних проблем. Багато з них зумовлені переживаннями протягом життя, частина з’являється вже у похилому віці, якому властива наявність значної кількості стресогенних ситуацій і подій. Часто в психосоматичних захворюваннях виявляється незадоволення людини прожитим життям. Багатьом літнім людям боляче звертатися до свого минулого, тому вони уникають осмислювання, витісняють почуття і думки, що призводить до розпачу, апатії, а також знаходить вираз у різних соматичних захворюваннях.

Отже, людина похилого віку стає емоційно більш вразливою, вимагає більш чуйного, уважного ставлення, особливо з боку близьких, родичів, працівників медичних, освітніх та соціальних закладів. Незважаючи на це, при виборі життєвої стратегії, літня людина може відчувати себе емоційно благополучною за практично будь-яких життєвих обставин.

Найважливішими психологічними завданнями розвитку людини літнього віку є: а) узгодженість з власною ідентичністю, яка вимагає опори на минуле і в той же час своєчасної перебудови Я-концепції, стилю поведінки відповідно до умов життя, що змінилися; б) віднаходження сенсу життя, що напряму пов’язано з оцінкою власного минулого.

Іншим маркером зміни статусу є вихід на пенсію, що є складною, багатоплановою соціальною подією і соціальним процесом. Він складається з етапу підготовки до припинення діяльності, етапу прийняття безпосереднього рішення про припинення трудової діяльності та етапу адаптації до нових соціальних ролей. Вихід на пенсію – це важлива подія не лише для певної людини, але і для її оточення. Процес адаптації людини до нового статусу протікає за двома сценаріями. З одного боку, людина пристосовується до свого соціального мікрооточення, а з іншого – останнє теж пристосовується до її нової соціальної ролі.

Припинення роботи супроводжується у багатьох літніх людей зміною способу життя, розірванням звичних зв’язків, звуженням одних можливостей та розширенням і появою інших, необхідністю по-новому структурувати власний час. Значно повільніше відбувається зміна структури особистості, що характеризується у цьому віці, як правило, великою стійкістю.

У зв’язку з цим адаптація пенсіонерів до нових умов, засвоєння ними нових соціальних ролей ускладнюється та вимагає значної кількості часу. Вихід на пенсію, що означає втрату колишнього статусу та зниження активної діяльності, може призвести до порушення сформованого динамічного стереотипу особистості.

У науковій літературі також акцентується увага на ресурсні можливості літньої людини. Під ресурсними можливостями слід розуміти певні особливості літніх людей, які можуть сприяти благополучному старінню і вирішенню вікових завдань. На наш погляд, вони можуть і повинні бути актуалізовані в будь-яких соціальних структурах, призначених саме для створення найбільш комфортних умов існування літнього населення.

Результати досліджень закономірностей вікового розвитку в науковій школі Б. Ананьєва дозволили ввести в геронтопсихологію поняття реституціалізації в геронтогенезі, під яким розуміються новоутворення у літньому віці, комплекс процесів відновлення, спрямованих на уповільнення старіння [1]. Тобто існують механізми, що пом’якшують перебіг процесів старіння. Суб’єктивний стан людини багато в чому залежить від того, які засоби адаптації виробив індивід у процесі своєї соціалізації.

Іншими словами, поряд з процесами старіння в організмі людини розвиваються пристосувальні психологічні механізми, завдяки яким повноцінна діяльність може тривати до глибокої старості. Наприклад, слабка мимовільна пам’ять компенсується багатою асоціативною пам’яттю або звичкою записувати необхідні відомості, а розсіяна увага – здатністю до її швидкого переключення. Розширення соціальних контактів або підтримка їх на досить високому рівні долають у літніх людей категоричність і відсталість суджень. Ортодоксальні погляди можуть суперечити обставинам життя, викликаючи важкі душевні переживання у літніх людей. У цьому відношенні люди похилого віку потребують здійснення психологічної корекції для зміни ставлення до самих себе, щоб навчитися переоцінювати і включати свій внутрішній досвід, приймати протилежну позицію.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

перейти в каталог файлов


связь с админом